Слово архім. Маркелла (Павука), духівника Київськіх духовних шкіл.

«Закхею, негайно злізай, бо сьогодні потрібно Мені бути в твоєму домі!». З такими словами звернувся Христос до чоловіка, який дуже хотів Його побачити і для цього, начебто якийсь хлопчина, виліз на смоківницю. За що цей багатий чоловік, якого оточення ненавиділо, бо він був начальником над митарями (податківцями), що збирали данину на користь Римської імперії, завойовниці Ізраїлю, удостоївся такої великої честі – в його будинок зайшов Сам Христос (див. Лк. 19:1–10)?

Христа оточував великий натовп людей, і всі намагалися наблизитися до Нього зі своїми проханнями. Одні благали про зцілення. Хтось страждав від бідності та просив у Христа милостиню, у когось були інші проблеми. І, звичайно, Христос, як ми знаємо з Євангелія, намагався всім допомогти. Однак Господь-серцевідець висловлює особливу пошану саме Закхею, який нічого не просив, а тільки хотів побачити Христа.

Проте не лише безкорисливість Закхея привернула увагу Христа. Найбільше Його вразило те, що, попри свій статус, чоловік задля того, щоб Його побачити, забрався на дерево. Цієї миті він не думав, що про нього скажуть люди, чи почнуть вони насміхатися. Ні, він лише жадав бачити Спасителя і про все інше – свій статус, думку людей, забув. Отож, він хоча ще й не чув заповідь Христа: «Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе самого, візьме свій хрест і йде за Мною» (Мк. 8:34), – та вже її почав виконувати. А далі, коли Ісус приходить до цього чоловіка в будинок, то він каже, що готовий половину свого майна роздати бідним і вчетверо повернути тим, кого скривдив (див. Лк. 19:8). Ось яка чудова переміна відбулася із Закхеєм.

Не випадково Церква встановила саме це Євангеліє читати перед підготовчими неділями до Великого посту та під час освячення будинку чи квартири. Так нас закликають наслідувати поведінку Закхея. Кожен справжній християнин теж повинен вирізнятися безкорисливістю у ставленні до Бога та інших людей, а найважливіше – він не обов’язково має цілком дослухатися до суспільної думки: «А що про мене подумають, що скажуть?» Бо найчастіше ця думка не від розуму, ба більше не від Закону Божого, а лише від людських пристрастей – гніву, заздрощів, самолюбства, грошолюбства, осуду. Закхей не звертав уваги на неї, тому сподобився прийняти у своєму домі Самого Христа.

У скрутні історичні моменти суспільна думка є особливо запальною та агресивною. Згадаймо лишень: «Розіпни, розіпни Його!» (Лк. 23:21). І дуже важко буває розрізнити, де правда, а де грають пристрасті; тому треба особливо зміцнювати свою віру й виховувати відвагу, щоб не боятися йти проти брудної течії чужих пристрастей. Завжди потрібно пам’ятати слова апостола: «Якби я і досі догоджав людям, то не був би рабом Христа» (див. Гал. 1:10).

Не лише у тяжкі часи, а й у часи миру та добробуту в Церкві християни намагаються жити так, щоб не бути схожими на цей світ, який, на думку апостола, у злі перебуває (див. 1 Іоан. 5:19). Особлива архітектура наших храмів, ризи священиків, які взагалі не схожі на наш повсякденний одяг, церковнослов’янська мова богослужіння, юліанський календар, чернечий спосіб життя, що його намагаються різною мірою наслідувати всі християни, боротьба з пристрастями, довгі богослужіння та молитви, одноденні й багатоденні пости – це все те, що не лише покликане служити нашому спасінню, а й те, чим ми відрізняємося від цього світу.

І саме завдяки нашій інакшості цей світ спасається, хоча й не розуміє цього та часто нас переслідує. Як вчить Блаженний Августин, чим більше ми зливаємося із цим світом і стаємо схожими на нього, тим менше йому корисні. Ми перетворюємося на сіль, яка втратила свою силу і яку викидають геть, аби топтали люди (див. Мв. 5:13).

Сьогодні Церква також вшановує вериги (кайдани) святого первоверховного апостола Петра, в яких він перебував під час ув’язнення в Римі і від яких у незвичайний спосіб звільнився (див. Дії 12:5–7). Ці вериги саме нам підказують, що Слово Боже ніколи не в’яжеться, ніщо не може протистояти проповіді Євангелія, якщо проповідники роблять це щиро, від усієї душі й усього серця.

Тому, дорогі браття й сестри, не лякаймося переслідування нашої Святої Православної Церкви, не йдімо на компроміси зі своєю совістю. Нині триває не лише видима війна, під час якої гинуть наші рідні, близькі, знайомі. Ще жахливішою є війна за наші душі, яку постійно веде ворог роду людського – диявол. Він намагається навіяти недовіру до наших пастирів і архіпастирів, одне до одного, щоб ми, як вівці, злякалися та розгубилися й потрапили в пащу вовків, які нині одягаються в церковні ризи, щоб заманити до себе якомога більше жертв.

Сугубо молімося за Літургією, щоб Господь укріпив єдність і любов між нами, щоб ми навчилися безкорисливо виконувати заповіді Божі й не боялися йти проти рвучкого та холодного вітру цього світу, лишилися вірними Святій Церкві Христовій і досягли вічного блаженства в Царстві Божому.