Відповідає протоієрей Володимир Пучков.

Дивна справа, але як багато біблійних настанов, велінь і навіть заповідей з легкістю нехтуються, в тому числі і віруючими людьми. Наприклад, десята заповідь (не побажай чогось, що належить ближньому). Або слова Христа про непротивлення злому. Або ось брешемо ми так легко, невимушено і часто, ніби ніколи не говорив Спаситель, що диявол є брехня і батько брехні...

Однак є в Писанні й інші місця, вони нерідко сприймаються як фундаментальні, що зачіпають самі що ні на є основи життя. Наприклад, слова апостола Павла про послух дружини чоловікові. Як, буває, не пояснюй іншому невдалому мужичку, що в сімейному житті головне – взаємна відповідальність і його, чоловіка, надійність, ні, все твердить: «сказано – дружина да убоїться». І все тут. І на все у нього одна відповідь: «ви суперечите Писанню», нібито це саме Писання не закликає чоловіків до самовіддачі і самопожертви в сімейному житті і не ставить послух дружини в пряму залежність від самовіддачі чоловіка.

Так ось, слова з Книги притч Соломонових «хто шкодує різки своєї, той ненавидить сина; а хто любить, той з дитинства карає його» (Притч. 13: 24) – приблизно з того ж розряду. Деякі бачать в них буквально пряму вказівку на необхідність бити дітей з метою виховання. І на будь-яку спробу подивитися на виховний процес під іншим кутом авторитетно заявляють: «у Писанні сказано не шкодувати різки!» Дуже характерною в цьому плані була ситуація у наших сусідів: не так давно в Росії намагалися прийняти закон Про протидію сімейному насильству. Закон, прямо скажемо, далеко не бездоганний, а місцями і зовсім нікуди не придатний. Але справа не в законі, а в тих його противниках з числа віруючих, хто всерйоз побоювався, що після прийняття оного закону «не зможе дитину вдарити». Розумієте? Є серед нас такі, хто биття дітей вважає не винятковою мірою впливу, допустимої далеко не в повсякденному житті, а невід'ємним правом кожного з батьків, гарантованим ні багато ні мало Священним Писанням. Але чи точно до цього закликає Біблія?

Залишимо осторонь міркування на тему, Які саме слова вживає Соломон, як ці єврейські слова переводяться на українську мову, що там в оригіналі мається на увазі: різка, жезл або щось ще. Для нас важливо інше: чи стверджує Премудрий, що виховне биття необхідно і безальтернативно?

Отже, Соломон жив в X столітті до нашої ери. Думаю, порівнювати рівень цивілізаційного розвитку нас сьогоднішніх і жителів стародавнього єврейського царства навіть намагатися не варто. Патріархальне суспільство з яскраво вираженою племінною свідомістю і чіткою соціальною ієрархією, в якій жінки не мали права голосу зовсім, а старшого в роду зобов'язані були слухатися навіть дорослі чоловіки – в такій моделі людських відносин сучасна людина нормально б не прожила. Сімейні відносини в такому суспільстві були до крайності невигадливими: чоловіки цілими днями на полі, жінки все життя на господарстві, діти, поки малі, вдома з матір'ю, як підростуть – працюють з батьком... Тут не до з'ясування відносин, не до діалогів, не до розумінь і осмислень. Сказали – зробив, не зробив – отримав. Поки зовсім малий –рукою, коли підріс – чим під руку потрапило. І все. Фактично все виховання зводилося до окреслення двох меж: меж дозволеного і кола обов'язків. По суті, все, як і зараз: дитина повинна знати, що можна, що не можна і що вона повинна. Тільки пояснювалося все гранично просто, жорстко і дохідливо. Тому слова Соломона означають не що інше, як заклик не нехтувати вихованням. Простіше кажучи: хто не вчить дітей розбиратися що можна, а що не можна – ненавидить їх. За часів Соломона вчили різкою (або жезлом, тобто палицею, якщо хочете), в наш час арсенал істотно розширився і батьки можуть бути переконливими, обходячись без всякого биття. Важливі не прийоми та інструменти, а кінцевий результат.

Та й потім, з чого б це нам стверджувати, що без биття не виховати гідну людину? Можу судити з власного досвіду: я знаю чимало віруючих сімей, та й сам я людина сімейна. Я бачив дітей, які знають, що таке батьківський ремінь, я знав дітей, яких за все дитинство не вдарили жодного разу. Повірте мені: ні биття, ні його відсутність якимось фундаментальним чином на результаті виховання не позначилися. Моя особиста думка: без биття цілком можна обійтися. У переважній більшості випадків батьки вдаються до биття або від злості, або від безсилля. Самі розумієте, як перше, так і друге у виховному плані завдає тільки шкоди. Крім того, не слід забувати, що діти не стільки чують нас, скільки вчаться на нашому прикладі, тому чого б там не намагався домогтися батько, розмахуючи ременем, дитина буде вести себе, керуючись не вимогами батька, а його поведінкою в звичайному житті. Не зайвим буде пам'ятати також і те, що дитина, як правило, ясно усвідомлює ступінь власної провини в тій чи іншій витівці. А тому адекватність покарання вона теж може оцінити. І оцінює. Ну а оскільки чогось реально гідного биття середньостатистична дитина якщо і може зробити, то не більше, ніж два-три рази за все дитинство, то невідповідність покарання ступеню провини для нього так само очевидна, як те, що взимку холодно, а вода мокра. Так що, розмахуючи ременем у виховних цілях, батько не стільки виховує чадо, скільки риє могилу власному авторитету.

Отже, з твердженням, ніби Біблія закликає бити дітей, ми сміливо можемо не погоджуватися. Не бити вона закликає, а виховувать. Ототожнювати ж биття з вихованням нітрохи не розумніше, ніж плутати біле з круглим.