Слово духівника Київських духовних шкіл архімандрита Маркела (Павука).   

Дорогі браття й сестри, ми сьогодні почули Євангеліє про зцілення Господом нашим Ісусом Христом скорченої жінки, яка 18 років страждала від своєї хвороби. Коли вона розпрямилася, то стала славити Господа (див. Лк. 13:10–17).

Однак не така страшна фізична скорченість, як духовна, що виникає внаслідок якогось страху. Така духовно скорчена людина невпевнена і постійно ніби закована у своїх діях і словах, вона не має правоти й прямоти. Вона постійно хитрує, лукавить, викручується і завжди неспокійна та знервована. І найнебезпечніше, що цей свій стан вона передає людям, які її оточують.

У світі у всі часи постійно нагнітається безліч страхів. Нині на першому місці стоїть страх пандемії: багато хто боїться захворіти та померти. На другому місці страх війни. Крім цих страхів, які охоплюють значну частину людей, є ще окремі особисті страхи. Студенти, наприклад, бояться отримати погану оцінку на екзамені, працівники побоюються втратити роботу. Ті, хто мають велику владу й гроші, знову-таки дуже бояться все це втратити, а найбільше остерігаються за своє життя і тому наймають охорону. Мабуть, не знайдеш жодної людини, яка б чогось не боялася.

Саме через страх ми зраджуємо одне одного чи навіть віру. Багато людей не ходять до церкви, не сповідуються, оскільки відчувають неспокій, що хтось може цим скористатися й нашкодити їм.

Та чи потрібно когось чи чогось боятися?

Адам і Єва до моменту гріхопадіння не мали страху, попри те, що Господь їх попередив: якщо вони з’їдять плоди з дерева пізнання добра й зла, то їх чекає духовна й фізична смерть (див. Бут. 2:17). Боятися перші люди почали після гріхопадіння, а особливо після вбивства через заздрість Каїном свого брата Авеля. Господь сказав Каїну, що той буде стенати й трястися на землі, бо всі, кого він зустріне, намагатимуться його вбити (див. Бут. 4:18).

Щоб позбутися страхів і відійти від суворих реалій життя, люди придумали музичні інструменти та багато інших розваг. Хтось хоче себе заспокоїти за допомогою алкоголю чи наркотиків. Хтось подорожує або проводить час в азартних іграх. Та все це може заспокоїти лише на короткий час, а потім неспокій ще більше загострюється. І людина, незалежно від її статків чи положення в суспільстві, стає духовно скорченою, бо безмірно всього лякається.

Проте християнин не повинен мати страху, бо після святого Таїнства Хрещення ми чули піснеспів: «Господь моє світло й спасіння моє, кого буду боятись?» (Пс. 26:1). Більшість з нас хрещені немовлятами, і ми не пам’ятаємо, що тоді над нами відбувалося. Але всі ми мали б прочитати слова апостола, що досконала любов проганяє страх, а той, хто боїться, недосконалий у любові (1 Івана 4:14). Щоб не відчувати страх, треба виконувати Заповіді Божі. Єдине, чого людина має боятися, – це прогнівити Бога своїми недобрими вчинками.

Оскільки всі ми багато грішимо і через це наганяємо на себе різні страхи, то найкращий спосіб їх позбутися – це якомога частіше вдаватися до сповіді; не лише тоді, коли ми впадаємо у великі гріхи, а й тоді, коли маємо якісь сумніви, переживання, надмірні хвилювання. Прп. авва Дорофей пригадує, що коли він цілковито довірився своєму старцю і сповідував кожен недобрий порух своєї душі, то знайшов такий великий спокій, що в якийсь момент навіть засумнівався, чи він на правильному шляху, бо в Слові Божому сказано, що через великі утиски можна ввійти в Царство Боже (Дії 14:22). Та старець його заспокоїв, що хто цілком віддає себе в послух отцям, той насолоджується безтурботністю та спокоєм.

Отже, дорогі браття й сестри, якщо ми хочемо навчитися нічого не боятися, бути завжди відважними в житті, ніколи не нехтуймо ретельною сповіддю своїх гріхів. Якщо ми цього не навчимося, а будемо перейматися різними страхами, то згадаймо з Книги Апокаліпсис долю тих, хто боїться. Їхня доля – вогняна геєна (див. Апок. 21:8). Тож не буде цього з нами, а все зробімо для того, щоб наслідувати Царство Небесне. Амінь!