Ось і закінчилося навчання в Київських духовних школах, пронеслися випускні іспити, скоро вже – вступні, прогриміли урочисті заходи, сказані напутні слова, відлунали спалахи камер.

І всі хвилювання та переживання за час навчання зливаються в одне загальне фото, що підсумовує всі зусилля.

Одночасно радісні й сумні обличчя, втомлені та сповнені надій і сил, які не встигають належним чином навіть усвідомити стрімкі зміни у своєму житті.

З натрудженим, але щасливим ректором Київських духовних шкіл єпископом Сильвестром (Стойчевим) наша розмова на літніх канікулах.

– Владико, вітаємо Вас із першим випуском! Які почуття переживаєте?

– Перший випуск завжди запам’ятовується і дуже хвилюючий. Хоча 10 років викладаю в духовних школах, був на різних послухах, брав участь у багатьох випусках, але все зовсім по-іншому зараз, коли вже ректор. Хвилюєшся не тільки за якусь частину своєї роботи, а абсолютно за все – починаючи з богослужіння й видачі дипломів і завершуючи спільною трапезою та фотографіями, вітаннями.

Цей випуск мені наочно показав, що є, слава Богу, у Київських духовних школах сформована команда, де кожен знає своє місце, свої обов’язки. І, по суті, все було дійсно злагодженим, хоча я хвилювався, як все мине. Але хвилюватися було не варто. Всю роботу співробітники Київської духовної академії і семінарії виконували по накатаній: дії злагоджені та відпрацьовані, все чітко організовано завдяки зусиллям попереднього ректора.

Мої особисті переживання – це особливі враження, особливі переживання. Особлива пам’ять.

– Може, щось було все-таки нове в цьому році?

– Дійсно, цей рік є історичним для Київської духовної академії, тому що відбувся не тільки випуск семінаристів і магістрів Академії, а й перший випуск аспірантів.

Аспірантуру відкрили три роки тому за рішенням Синоду Української Православної Церкви. Аспіранти три роки навчалися й писали дисертації.

Все, пов’язане з цим випуском, було новим і складним, достатньо хвилюючим для адміністрації. Це дуже важливий історичний момент для Київської духовної академії.

– А чому так важливо священику розвиватися? Які мінуси, якщо священик припинить самовиховання? Чим це загрожує?

– Для мене питання, навіщо потрібно розвиватися, взагалі не виникає. Це настільки ж природно, наскільки природно користуватися комп’ютером і телефоном сьогодні. Можна виходити на Хрещатик і запитувати: «Люди, навіщо ви користуєтеся телефонами?». Але від цього питання нічого не зміниться.

Ми живемо у світі, де всі користуються телефонами.

Нинішній ритм з його кількістю знань, навичок скажений. Такого 30 років тому не було.

Відбувається симбіоз всіх видів знань, навичок, умінь. Отже, будь-яка людина зобов’язана багато знати, інакше вона випаде з життя.

Тим більше служитель, священик, адже люди можуть ставити найнеймовірніші запитання.

Зі свого досвіду: мені ставили запитання і фізики, і археологи, і хіміки, і мало не космонавти. У кожного є запитання на релігійну тематику, відповідно до того способу життя, який ці люди ведуть. Тому священнослужителеві завжди треба бути хоча б частково в темі всіх цих галузей знань.

Окремі галузі вже настільки глибокі й широкі, що, не будучи вузьким фахівцем, важко розбиратися, але якась ерудиція має, звичайно ж, бути.

І не треба забувати важливий момент: хоч як крути, та людину зустрічають по одягу, велику вагу має перше враження. Люди хочуть бачити морального, освіченого, вихованого, щирого священнослужителя.

– В Академії задається такий тон?

– Завжди звертали і звертаємо на це увагу. Відколи мене призначили ректором, я, враховуючи адміністративну зайнятість, змушений був відмовитися від частини предметів, які викладав. Коли постало запитання про те, що хочу собі залишити, то, звичайно ж, я обрав догматичне богослов’я. Це мій улюблений предмет. Правда, залишив за собою лише другий курс семінарії. Також викладаю курс філософії для першого курсу семінарії.

Це не випадково, тому що філософія – це певна школа думки. Наразі курс філософії містить історію науки, історію філософії, історію літератури, історію культури, історію всього (посміхається).

З одного боку, важливо відстежувати культурний і загальний інтелектуальний рівень студентів, з іншого – на нього впливати. Радію з того, що у нас є студенти з допитливим розумом, які готові читати, витрачати свій час, шукати можливості для розвитку.

Не можу не відзначити з жалем (і це не тільки моя думка, а й думка більшості колег), що загальний шкільний рівень впав.

І часто речі, які були відомі кожному зі шкільної лави, сьогодні – поза розумінням. Якщо і є знання, то поверхневі, навіть в галузі історії, математики, геометрії.

У сучасних студентів зникло багато навичок, які властиві людям мого покоління.

Щоб не бути голослівним, наприклад, навик писати переказ. Він відсутній у багатьох. Під час моїх шкільних років переказ був обов’язковим видом роботи з мови та літератури.

Важливо навчитися викладати думки, спочатку свої, потім чужі.

Читаю, наприклад, лекцію і прошу студентів викласти думки. Картина, на жаль, часто вельми сумна. Правда, у нас є спеціальний предмет, за допомогою якого можна заповнити цю прогалину.

Студенти, які розуміють і викладають суть усно, абсолютно по-іншому це роблять письмово. Письмова культура відходить в минуле. Студенти практично не вміють читати друковані книги. Деяким радиш книгу, вони знаходять її, сканують і читають з планшета.

Вони так звикли. Читати книгу для них незручно, в електронному вигляді можна відразу знайти потрібне слово тощо.

Проблема тут ось у чому: коли у тебе в руках книга, ти розумієш, що 300 сторінок треба прочитати. Коли книга в електронному варіанті, то багато хто починає читати її і не дочитують або читають поверхнево, частинами, без відчуття, де початок, де кінець, що важливо в будь-якій справі.

Як наслідок без цих навичок всі книги з філософії, наприклад, читаються по діагоналі, пропускаються цілі абзаци, отож, заглиблення в суть предмета немає.

– Що, на Ваш погляд, найважливіше для інтелектуального збагачення сучасної молоді?

– Не втрачати зв’язок з книгою. Хоч півсторінки на день, але обов’язково читати. Необхідно, щоб у викладача, священнослужителя завжди була необхідність в пошуку потрібної інформації, у поповненні знань, адже з’являються нові дослідження. Якщо навіть отримали гарну освіту, але 10 років не читали, то деградуєте.

Завжди наполягаю, щоб список рекомендованої літератури (філософська, богословська, світова література) студенти запам’ятовували. Це теж частина навчального процесу.

Розумію, що багато книг вони не прочитають, та хоч в їхній пам’яті відкладеться, що є така книга. Мине 10 років, раптом вони захочуть прочитати щось з конкретної теми, то згадають, де шукати потрібну інформацію.

Ось так, маленькими кроками, спрямовуємо духовний та інтелектуальний розвиток наших вихованців.

Бесіду вела Наталя Горошкова