Слово духівника Київських духовних шкіл архімандрита Маркела (Павука). 

На це запитання ще на початку християнства відповів святий апостол Павло. Він пояснив, що хоч які б світлі ідеї не були на знаменах революціонерів, та «наша боротьба не з тілом і кров’ю, але з началами, з владами, зі світовими правителями темряви цього віку, з піднебесними духами злоби» (див. Еф. 6:12). Тобто християнин воює не з конкретними людьми, а передусім із власними пристрастями та лукавими духами, що їх розпалюють. Той, хто не згасив полум’я пристрастей у своїй душі й тілі, не зможе загасити його і в інших людях, а навпаки – ще більше розпалить.

Революції підтримують лише ті християни, які через надмірну житейську метушню втратили догматичну й канонічну свідомість, або вона в них, за висловом релігійного філософа М. Лоського, лише заради мрійливого (фарисейського) благочестя. Більшість з них переконані, що не потрібно боротися з пристрастями, унаслідок наймерзенніші з них мовчки або відкрито оголошують нормою.

Чи можливо таких людей переконати, що це неправильно?

Так само, як революціонер не може досягти справедливості, а за допомогою полум’я пристрастей ще більше сприяє несправедливості, так і християнин не може переконати людину пристрасну, доки сам цим хворіє.

Нині вогнище пристрастей стало таким великим, що люди самі ніяк не здатні його загасити. Але це робить Сам Всемогутній Бог, допускаючи пандемію смертельної хвороби.

На жаль, лише дуже маленька частина людей ходить в неділю до церкви і кається у своїх гріхах, воює з власними пристрастями. Більшість, як образно сказав Бог пророку Іоні, не може розрізняти правиці своєї від своєї лівиці, тобто не може зрозуміти, де правда, а де брехня (див. Йона 4:11), та покладається на вакцину чи сподівається на те, що ця біда їх омине. Можливо, так і буде, однак з огляду на довгу тривалість пандемії можна передбачити, що, імовірно, Господь не загасить полум’я хвороби доти, доки більшість людей не покається, тобто цілком не змінить спосіб свого життя.

Тепер як ніколи актуально звучать слова святого пророка Ісаї: «Новомісяччя ваші й усі ваші свята ненавидить душа Моя їх: вони стали Мені тягарем, Я змучений зносити їх… Коли ж руки свої простягаєте, Я мружу від вас Свої очі! Навіть коли ви молитву примножуєте, Я не слухаю вас, ваші руки наповнені кров’ю… Умийтесь, очистьте себе! Відкиньте зло ваших учинків із-перед очей Моїх, перестаньте чинити лихе! Навчіться чинити добро, правосуддя жадайте, карайте грабіжника, дайте суд сироті, за вдову заступайтесь! Прийдіть, і будемо правуватися, говорить Господь: коли ваші гріхи будуть як кармазин, стануть білі, мов сніг; якщо будуть червоні, немов багряниця, то стануть мов вовна вони! Як захочете ви та послухаєтесь, то будете добра землі споживати. А коли ви відмовитеся й неслухняними будете, меч пожере вас, бо уста Господні сказали оце! Як стало розпусницею вірне місто: було повне воно правосуддя, справедливість у нім пробувала, тепер же розбійники! Срібло твоє стало жужелицею, твоє питво водою розпущене… Князі твої вперті і друзі злодіям вони, хабара вони люблять усі та женуться за дачкою, не судять вони сироти, удовина справа до них не доходить…» (Іс. 1:14–23).

Чи не викривають ці пророчі слова тих людей, які наживаються завдяки локальним війнам і зухвало повстають проти всіх, хто жадає миру? А також тих, хто, захопившись політичними інтригами, намагається легалізувати розкольників, які гордо повстали проти Церкви. Напевно, адресовані вони всім, хто, щоб отримати прибуток, вирубує ліси, отруює озера й річки, вирощує генетично модифіковані овочі та фрукти, що знищують імунітет у людей, і ті стають вразливими до небезпечних вірусів. Пророчі слова викривають також усіх, хто наживається завдяки поширенню розпусти, продажу алкоголю та наркотиків, хто через політичні ток-шоу на телебаченні під маскою пошуку правди провокує й розпалює гнів і осуд.

Якщо більшість людей, подібно до євангельського блудного сина, повернеться в отчий дім, тобто до Єдиної Святої Соборної Православної Церкви, яку в ХХ столітті хотіли знищити безбожники, а нині під націоналістичними гаслами намагаються цілком дискредитувати нові політики, лише тоді можливо сподіватися на те, що Господь змінить Свій гнів на милість.

Отже, християнин не може бути революціонером, бо бачить передусім власну недосконалість і всі сили душі віддає на боротьбу з нею, а чужими гріхами він не має часу перейматися. Святий апостол Павло закликає християн взяти не летальну зброю, а щит віри, яким зможемо загасити всі стріли лукавого, шолом спасіння і меч духовний, яким є Слово Боже (див. Еф. 6:16–17).