Чому Бог забирає кращих і молодих раптово?

Воланд в знаменитому романі М. Булгакова якось сказав, що якби людина була просто смертна, то це ще півбіди, а весь фокус у тому, що вона іноді смертна раптово.

Христос завжди поруч

Складно не погодитися з цією думкою, але я б її трохи підкорегував. Потрібно сказати, що людина не іноді смертна раптово, а нерідко смертна раптово. І справа тут в тому, що навіть люди похилого віку, чиє земне життя явно підійшла до заходу, часто зовсім не хочуть вмирати, вдають, ніби смерті не існує, чіпляються за це життя, хоча в глибині своєї душі розуміють, що все вже в минулому. Однак якщо для більшості з нас смерть старої людини представляється природною, то питання: «Чому Бог забирає молодих і гарних людей?» - сильно турбує кожного, хто пройшов через важкі випробування втрати близьких або хоча б іноді замислюється над сенсом життя і смерті. Весь нижченаведений текст буде лише короткою теоретичною спробою відповісти на таке непросте питання. Що ж стосується болю, який переживає кожен, кому доводилося ховати улюблених, то теорія тут безсила. Цей біль потрібно просто перестраждати, навчитися з ним жити, нести свій хрест до кінця, пам'ятаючи, що Христос страждає разом з нами, Він - саме той Бог, Який не залишається осторонь від людських страждань, Який пішов за нами в смерть, Який постійно поруч і Який не з чуток знає, як це - боляче. Коли нам важко, не потрібно ніяких невтішних утіх, треба, щоб хтось просто був поруч, але поруч з нами не просто хтось, а сам Господь. Він не тільки допомагає нам нести наш хрест, але і ми своїми стражданнями стаємо послідовниками Страждань Христа, про що так ясно і з неймовірним мужністю писав в Посланні до римлян засуджений до розтерзання звірами на арені цирку свщмч. Ігнатій Антіохійський.

Чи дійсно вмирають кращі?

Наскільки б не була душа цінніша розуму, але його допитливість все ж не можна залишати незадоволеною, адже він має вплив на душу, а тому може захопити як до Бога, так і від Нього. Отже, чому Бог забирає найкращих? Відповідь на це питання криється не у властивостях, характері або чеснотах людини, а в самому питанні. Для будь-яких нормальних матері або батька їхнє чадо буде найкращим. Якщо в парі люди люблять один одного, то і для чоловіка його дружина буде кращою жінкою на світі, як і для дружини - її чоловік. Це ж правило можна віднести і до наших друзів, адже ми дружимо з тими, хто близький нам по духу, по життєвим принципам і цілям. Тому в будь-якому такому або подібному випадку померла людина буде для нас найкращою, тобто характеристика «кращий» фактично, як би сухо це не звучало, зводиться до нашої суб'єктивної оцінки. Насправді ж далеко не завжди людина є найкращим в світі взірцем християнського життя. Та й недозволених непорозумінь залишається тут чимало. Кращий в чому? У програмуванні, в ремонті автомобілів, в проведенні складних хірургічних операцій, в політичних баталіях? Або, може, кращий в сімейному житті, у допомозі нужденним, в молитві і духовному подвизі? Та й як визначити цю «кращість», на підставі яких критеріїв?

В реальності ж кожна людина грішна, кожен є носієм пороку і кожен «заражений» головним недугою людства - смертю, ліки від якого ми можемо знайти тільки в Воскреслого Христа, та й то самі пройшовши через горнило смерті. Блаженний Августин писав, що абсолютно невинних людей не буває. Всі ми разом і кожен з нас окремо постійно вносить свою лепту в загальну «скарбничку» зла в світі. Ми самі страждаємо через себе, і весь світ, як створений для нас, страждає через нас. Наша всесвіт - це один великий організм, де все взаємопов'язано, де ціле немислиме без складових його частин, а й де частина не може існувати без цілого. Господь наділив цей світ законами функціонування, не залишаючи Свого піклування про світ, Він все ж дав йому певну автономію. Більш того, Бог дарував людині свободу, зла реалізація якої і призвела до знівечення обличчя світу. Саме тому створені Богом закони тепер іноді працюють проти нас. Дослідивши та відкривши закони, ми не тільки навчилися лікувати, рятувати і робити наше життя більш комфортним. Ми створили зброю - і тепер, навіть без військових дій, випадкова куля при розборках на вулиці може догодити в перехожого. Ми створили автомобілі - і тепер недбайливий, недбалий або просто тупий нахабний водій може на смерть збити пішохода, що переходить вулицю на зелений сигнал світлофора. Що тут говорити, ми навіть створили штучні хвороби, від яких люди помирають і сьогодні. Все це зроблено не Божими, а людськими руками, так хто тоді в усьому цьому винен?

Що робити?

Так, нам дуже хотілося б, щоб Бог зупинив дію зла Своєю всемогутньою волею. Але тут можливі тільки два варіанти:

1. преображення світу і людини;
2. знищення світу і людини.

Перший варіант можливий завдяки Спасительному Подвигу Христа, але передбачає реалізацію вільної волі і вільного вибору людини. В такому випадку завжди залишається можливість існування зла. «Полюс» святості і любові (а ми пам'ятаємо, що насильно любити неможливо) уже вказує хоча б потенційну ймовірність існування «полюса» ненависті і злоби. Заради спасіння святих Бог терпить зло. Але потрібно пам'ятати, що зло не самобутнє, у всій онтологічної глибині навіть не можна сказати, що зло існує - воно реальне, але не має власної сутності. Зло завжди буде збитковістю добра. Бог бажає добра і не бажає зла, саме тому насильницьке знищення зла для Нього неприйнятне, тому що тоді Йому довелося б знищити весь світ, наскрізь просякнутий злом. При цьому таке знищення вже саме по собі було б злом. Господь піклується, турбується про світі, але для кожного з нас остаточна перемога над смертю ще попереду.

Пояснити - означає виправдати

У видатного римського комедіографа Тита Макцій Плавта є вираз: «Улюбленці богів помирають молодими». Думка начебто непогана, але якщо копнути трохи глибше, то ми побачимо, що вона ніяк не відповідає на питання: «Чому Бог забирає хороших людей раптово?» - а тільки посилює проблему. В такому випадку виходить, що Бог - винуватець смерті, а смерть - це добре, адже «улюбленець» Бога відразу вирушає до Нього. Чого ж тоді сумувати і плакати? Ті, кому доводилося втрачати близьких, знає, що жалюгідні виправдання подібного роду ніякого полегшення не приносять. Дати його може тільки живий Господь, Який Сам пройшов через Голгофу. Краще нагадаємо слова царя Соломона, який писав, що Бог смерті не створював і ніяк не радіє за гибель не тільки людей, а й усіх живих істот (Прем. 1:13).

Я прекрасно розумію, що нам хотілося б знайти якісь чіткі відповіді на питання про причини загибелі тієї чи іншої людини. Щось ми можемо «намацати», але це завжди буде половинчасте рішення. Філософ Семен Франк писав, що зло в будь-якому його прояві не може бути до кінця пояснене, тому що для нас це означало б виправдати його. Приклад з цитатою Плавта це ясно продемонстрував. Саме неможливість пояснити зло викликає у нас обурення, неприйняття, відкидання його і бажання з ним боротися. Зла і смерті не повинно існувати, але вони є і причини їх виникнення нам всім добре відомі.

В кінцевому підсумку на питання: «Чому Бог забирає найкращих і молодих?» - я відповім: «Не знаю». Але одне знаю напевно: єдиний вихід з цього глухого кута - покрити все мовчанням і перестраждати страждання. Саме страждання, пережите разом з Христом, втрачає свій виключно негативний сенс і стає поворотним шляхом до Бога, шляхом до досконалості.

Протоієрей Володимир Долгих

Теги

Теги: 

Опубликовано: пн, 28/02/2022 - 09:30

Статистика

Всего просмотров 27,829

Автор(ы) материала

Социальные комментарии Cackle