Правда Божа завжди перемагає, просто на це потрібен час.

Якби святитель Лука (Войно-Ясенецький) жив у наш час і критикував розкольників, обстоюючи канонічну правду Церкви, – його звинуватили б у розпалюванні міжрелігійної ворожнечі та судили за 161-ю статтею. Про це сказав митрополит Черкаський і Канівський Феодосій у відеозверненні, присвяченому святкуванню 100-річчя архієрейської хіротонії святого.

У пастирському слові, записаному в умовах домашнього арешту 9 червня 2023 року, митрополит Феодосій зазначив, що святитель Лука особливо шанується на Черкащині, є небесним покровителем краю, входить до Собору черкаських святих. У день пам'яті сповідника, 11 червня, в Архангело-Михайлівському кафедральному соборі Черкас відбудеться святкова Божественна літургія. Усі бажаючі зможуть вклонитися частині його чесних мощей, доставленій із Києва, і сугубо помолитися святому.

Особливу увагу митрополит Феодосій приділив тому історичному періоду, коли ієромонах Лука (Войно-Ясенецький) був зведений в єпископський сан і почав свій сповідницький подвиг:

«У який час став єпископом майбутній святитель Лука? А час дуже нагадував наш, сьогоднішній. Рівно 100 років тому, 1923 рік. А таке відчуття, що цього сторіччя не було.

У час, коли святитель приймав єпископський сан, практично всі храми Ташкента вже були передані владою обновленському розколу, так званій «Живій Церкві». Цей розкол був організований радянською владою, користуючись тим, що сповідник святитель Патріарх Тихон на той час перебував під домашнім арештом. «Жива Церква» поширилася по всій країні, їй передавалися храми, у Черкасах, Києві й Ташкенті, зокрема, по всій країні.

Ось у такий непростий час професор медицини, лікар, ієромонах Лука став єпископом. Багато священнослужителів на той час, будучи звинуваченими в контрреволюції, вже відбували свої терміни у в'язницях, таборах, засланнях. І коли святитель Лука зрозумів, що, найімовірніше, найближчим часом на нього чекає та сама доля, він звернувся з Окружним посланням до пастви туркестанської, до своєї пастви.

Це дуже цікаве послання інколи замовчується представниками розкольницьких структур, бо воно ніби сказано про сьогоднішніх розкольників.

Сьогодні багато єпископів та священиків Української Православної Церкви обвинувачуються за 161 статтею, йдуть слідства, відбуваються суди. 161 стаття Кримінального кодексу України – це про розпалювання міжрелігійної ворожнечі. Обвинувачуються священнослужителі за те, що вони критикують розкольників, критикують «ПЦУ» та захищають у канонічному полі, в богословській дискусії нашу Церкву – Українську Православну Церкву. Це і митрополит Павел, намісник Києво-Печерської Лаври, і митрополит Тульчинський і Брацлавський Іонафан, і митрополит Лонгин, відомий не лише в Україні, але й на весь світ своїми трудами милосердя, адже в нього усиновлено понад 400 дітей; також ми знаємо, що протоієрей Димитрій Сидор, настоятель і будівничий собору в Ужгороді, людина, голос якої жадають чути і чують десятки тисяч віруючих людей на Закарпатті – вони обвинувачуються у розпалюванні міжрелігійної ворожнечі на тій підставі, що критикували розкольників та захищали нашу Церкву.

Послухаймо, що писав святитель Лука Кримський у цьому своєму Окружному посланні перед тим, як він думав, і так і сталося, піти у заслання та в'язниці на дуже довгий термін. Подумаємо і зважимо: а сьогоднішні гонителі Церкви в Україні які терміни і які статті дали б цьому великому святителю, якого зараз вони шанують і звеличують, і кажуть: «це наш святий», «це наш хірург», «це наше світило, надбання наші країни та нашого народу». І це правда. Це надбання. Але що б зробили вони із цим надбанням, якби святитель Лука жив у наш час, через 100 років, і випустив таке ж Окружне послання? Воно стосується представників обновленського розколу або «Живої Церкви». Сьогодні воно стосувалося б представників іншого розколу, іншої «Церкви».

Отже, слова святителя Луки Кримського:

«“Жива Церква”, як її називають її представники, не є Церквою, це дикий вепр, який має всі ознаки дикунства.

Я благаю вас і прошу виконати моє слово:

Непохитно стояти на тому шляху, на який я наставив вас.

Підкорятися силі, якщо будуть відбирати від вас храми і віддавати їх у розпорядження дикого вепра, який Божим попущенням тимчасово піднісся.

Виглядом богослужіння їхнього не спокушатися і наруги богослужіння, що твориться вепрем, не вважати богослужінням. Знайте, він не є канонічним.

Йти до храмів, де служать гідні ієреї, які вепрю не підкорилися. Якщо й усіма храмами заволодіє вепр, вважати себе відлученими Богом від храмів і вкинутими в голод слухання слова Божого.

З вепрем та його прислужниками жодного спілкування не мати і не принижуватися до суперечки з ними.

Проти влади, що поставлена нам Богом по гріхах наших, ніяк не повставати і в усьому смиренно слухатися.

Наказую всім чадам Туркестанської Церкви суворо і неухильно дотримуватися мого заповіту».

Так закінчується заповіт святителя Луки. Вепрем він називає «Обновленську Церкву». Ту «Церкву», що складалась із вчорашніх священиків та єпископів Руської Православної Церкви. Ту «Церкву», що протиставила себе Патріаршій Церкві. Ту «Церкву», яку визнала низка східних патріархів, у тому числі Патріарх Константинопольський.

Константинопольський Патріархат, визнаючи обновленців, не просто називав їх «легітимною» і «правильною Церквою» у новій Росії, у новому Союзі Радянських Соціалістичних Республік, але й звинувачував Патріарха Тихона у бунтівництві, у тому, що він не підпорядковується новій «Церкві», новій влади, новому порядку речей.

Правда Божа завжди перемагає у цьому світі, просто на це потрібен час. Хто зараз згадує обновленців, розкольників, яким належали практично всі храми до 1923-24 року, практично всі храми у містах і селах Руської Православної Церкви? Нині про них ніхто не пам'ятає. Ніхто, на жаль, не пам'ятає і про те, що східні патріархи визнавали їх легітимними та канонічними, і потім вдали, що про це забули.

А правда Божа перемогла. Так буде і з нашою Церквою. Немає жодних сумнівів, що правда Божа, канонічна правда в межах Київської Русі, й у нас у Києві, обов'язково переможе. Якщо комусь і належить підняти сповідницький подвиг за канонічну правду своєї Церкви – не боятися! Господь буде поруч, Він захищатиме і подасть все необхідне для того, щоби пережити цей час, а потім отримати вінець від Нього.

У цей непростий час давайте помолимося, добре помолимося нашому покровителю святителю Луці. Помолимося, щоби він допоміг нам, навчив, зміцнив, зберіг. Щоби він допоміг нам не убоятися і не злякатися тих випробувань, які він пройшов і які, можливо, доведеться пройти нам, а потім, як і він, озирнувшись назад, подякувати Богові за Його милість, за Його заступництво, за Його увагу до кожної хвилини, кожної секунди нашого життя особливо зараз, коли нам важко і коли багатьом страшно.

Святителю отче Луко, моли Бога за нас!»