Про правильну молитву. 

В душі твоїй не мають існувати якісь побоювання. Лише досконала радість, спокій, задоволення, щастя, благословення, благодать Хрещення, все тільки добре. Так зможеш зрозуміти, що має на увазі наш Христос, коли говорить: «Не бійтеся людей, які можуть принести шкоду тільки вашому тілу, але не зможуть нічого зробити у глибині вашої душі». Як раз цієї глибини ми й  намагаємося досягти під час молитви. На малий час намагаємося наблизитися до цієї невимовної радості.

Наші святі, коли молилися і досягали в цьому високих рівнів, вони втрачали контакт з навколишнім світом. Ми належимо лише до новоначальних. Тільки робимо перші кроки в цьому. Зовні підбираємо форму молитви, відповідну позу тіла. Це все добре і чудово. Важливо однак доторкнутися до інших рівнів, більш глибоких. Мета цього – вершина. Побачити сонце в той час, коли воно сходить!

На цьому рівні у тебе вже немає зв'язку з навколишнім світом. Забуваєш якагодина, який день, забуваєш, де ти, що хочеш, чи не голодний, чи не хочеш пити, холодно або жарко. Не помічаєш вже речі цього світу.

Йдеш за межі свого розуму, тобто ні про що не роздумуєш, нічого не обдумуєш, під час молитви всі думки губляться. Але живеш як в аморфній реальності. Прямуєш в інше місце. Як у житті свят. Нектарія, де говориться, що він молився голодним. Уяви собі святого, який повинен за квартплату. Гнаний, обмовлений, зневажений. Але під час молитви міг увійти в атмосферу Бога, туди, де не існують проблеми, де немає «ні болю, ні печалі, ні зітхання».

У місце, де безмовна тиша. Туди йдеш, коли молишся з чистим серцем. І стукала в двері пані Андромаха – господиня дому святого – але він не чув. Звукові хвилі від стуку в двері доходили до вух святого, але душа його була в іншому місці. Душа його спілкувалася з Богом.

Молитва... Один мій друг, подвижник на Святій Горі, чув про подорожі, які я роблю в різні частини світу зі своїми проповідями. Але я помітив його байдужим до моїх розповідей. Одного дня він мені каже: «Не вражають мене твої подорожі, тому що в молитві я теж як би подорожую в екзотичні місцевості. Тому й не тягне мене в ці частини, на Мальдіви і Канари або інші теплі місця. Не ваблять мене і красиві пляжі. Знаєш чому? Тому що я молюся. І коли молюся – подорожую! І опиняюся в усіх гарних місцях, які мені дарує Бог, цим насолоджуюся і радію».

Молитва – це спроба душі увійти в атмосферу Бога. Спробуй і ти, якщо хочеш. (Давай знову закриємо очі на одну хвилинку, відчуваємо присутність Бога тут і зараз... І продовжемо читання...)

Не намагайся поставити Бога в твоє занепокоєння, але ти увійди в Його спокій.

З книги о. Андрія (Конаноса) «У шлюбі є свої складнощі...»

Переклад з новогрецької Сергія Рудька