Багато людей залежать від своїх батьків в якомусь хворобливому сенсі. Цю залежність вони переносять і на духовне життя.  

І хоча роблять саме те, чого вчить Церква, але роблять це тільки тому, що їхні батьки так переконали. І таке духовне життя не стає внутрішнім досвідом і надбанням. Ці люди не наповнилися Духом і не виростили його в собі. Вони не відчули зв'язку «я і Бог». Вони зробили багато чого. Але тільки за звичкою. Банальна звичка. Без глибини і коренів.

Такі люди виявляються формально близькими до Бога, безцільно. І тому вони нещасливі. Тільки тому, що їх так навчали і виховували. Ось класична відповідь, яку часто чуємо: «Так ми навчені. Так нам сказали робити. Що ти копаєшся в цьому? Нічого не змінюється, так говорили наші бабусі і дідусі, наші прабабусі. Мене вони так навчили. У моєму селі ми так робили. У місті, де я виріс, так мені сказали...» Іншими словами, просто звичай. Але хіба цього бажає Христос? Типового повторення, без життєвої сили і свіжості? Це хіба любов? Все це нагадує мені рутину. 

Я пам'ятаю одну пані, яка розповідала про свого сина. Вона казала, що коли він був маленьким хлопчиком, то дуже радів її присутності, тому що вона робила для своєї дитини все що хотіла: водила її до церкви, дозволяла входити у вівтар, водила на сповідь, він їздив на екскурсії, ходив на християнські зустрічі і т. д. Дослівно передаю її фразу: «Тоді, мій отче, я робила все, що хотіла! Як все було чудово!» Я запитав її: «А зараз? Що з сином?». «Все в минулому. Він кинув все. Його дитячі роки були чудові тому, що я робила все те, чого хотіла», – сказала вона. Я відповів: «Ти робила те, що хотіла, але не вклала все це глибоко в його серце, щоб він міг навчитися сам полюбити Бога. Ти дала йому все це в готовому вигляді, однак не дозволила дитині подумати, пожити, зважити все те, у що він вірить, ти не дозволила йому пробувати все особисто. Боялася, щоб він не робив помилок. І тепер ти бачиш результат: він кинув все, тому що відчував чужорідне тіло в своїй душі. Воно не стало його власним. Він ріс у тебе як у склянці, а коли виріс, стакан розбився, і пішов твій син».

Деякі з страху зробити помилку не роблять нічого. Але це неправильно. Без помилок не обійтися. Не бійся помилок, якщо хочеш жити.

З книги О. Андрія (Конаноса) « У шлюбі є свої складнощі…»

Переклад з новогрецької Сергія Рудька.