Святитель Філарет і єпископ Сильвестр: єдність протилежностей

У цьому році вшановується 150-та річниця з дня блаженної кончини видатного церковного діяча, богослова, історика, біблеїста і патролога святителя Філарета (Гумілевського).

Його літературна спадщина нараховує близько 160 праць з різних галузей історичної та богословської науки. Однак, як справедливо зазначив ігумен Веніамін (Яковенко), «Православне догматичне богослов’я»(1) цього великого світоча Православної Церкви, є «вінцем [його] богословських творів»(2).

Видана у Чернігові за два роки до його смерті, а саме у 1864 році, догматика святителя Філарета (Гумілевського) стала досить популярною. Про це свідчить той факт, що її тричі перевидавали(3). Тому й не дивно, що його «Православне догматичне богослов’я» стало одним із п’яти основних догматичних систем вітчизняної православної богословської науки ХІХ століття(4).

Значимість цієї праці святителя Філарета, за словами Олександра Львовича Катанського, полягає у переході «від догматичного богослов’я до історичного викладу догматів» завдяки наявності в ній історичного елемента(5). Це підтверджує і Микола Никанорович Глубоковський, наголошуючи, що догматична система святителя Філарета «є історичним поясненням і виправданням догматів у всій їх системі»(6).

Проте виникає слушне запитання, чим саме історичний метод святителя Філарета (Гумілевського) відрізняється від історичного методу іншого церковного діяча, богослова і ректора Київської духовної академії єпископа Сильвестра (Малеванського) у його п’ятитомній догматичній праці «Досвід православного догматичного богослов’я (з історичним викладом догматів)»(7)?

Варто зауважити, що обидві праці були написані не заради отримання диплому, тому вони не мали офіційних відгуків, тим більше відгуків про використання історичного методу в їхніх догматичних системах. Однак, саме за богословські праці історичного характеру ці два ієрархи отримали свої вчені ступені. Так, святителю Філарету (Гумілевському) у 1859 році Святішим Синодом було присуджено науковий ступінь доктора богослов’я за труд «Історичне вчення про отців Церкви», а єпископ Сильвестр (Малеванський) отримав звання доктора у 1873 році за дисертацію «Вчення про Церкву в перші три століття християнства».

Порівнюючи історичні методи цих двох видатних богословів, потрібно розглянути, перш за все, з якою метою вони написали свої догматики. Як відомо, святитель Філарет (Гумілевський) не намагався «представити досвід цілком історично-догматичної праці»(8). Він прагнув до систематичного викладення змісту догматичного вчення, намагався виправдати догмати перед розумом і задовольнити наукові запити(9). Водночас, під дією Уставу духовних академій 1869 року, який передбачав викладання догматичного богослов’я з історичним викладом догматів(10), єпископ Сильвестр прагнув у своїй праці розкрити за допомогою історичного методу досвід православної догматики.

Маючи на меті різні наукові завдання у викладі догматичного богослов’я, святитель Філарет (Гумілевський) і єпископ Сильвестр (Малеванський), на перший погляд, подібно викладають догматичні істини: спочатку запитують, а потім відповідають, розкриваючи вчення Святого Письма та вчення Церкви про догмати, окремо приводять раціональні підтвердження.

Проте, ця схожість у розкритті істин віри лише зовнішня. Якщо для святителя Філарета історичний метод був знаряддям вибудовування в історичній послідовності свідоцтв тієї чи іншої догматичної формули, то для єпископа Сильвестра історичний метод полягав у відслідковуванні історичного розвитку зовнішньої сторони догматів, а саме догматичних визначень, при незмінності самого внутрішнього змісту. Таким чином, повне визначення догмата у єпископа Сильвестра є не вихідним пунктом, а кінцевою метою(11). У той час як у святителя Філарета догмат заздалегідь і остаточно даний у всій своїй формальній визначеності і точності(12).

Підтвердженням цього може слугувати роль Святого Письма у їхніх догматиках. Для святителя Філарета догматичне богослов’я є, свого роду, «поясненням догматичних висловів Святого Письма»(13) під керівництвом Передання Церкви(14). Тому тлумаченню Святого Письма він пропонує приділяти «стільки місця, скільки потрібно для того, щоб було помітно споглядальну істину […] в її точному вигляді»(15). Водночас, єпископ Сильвестр наводить окремі класичні цитати зі Святого Письма з їх належними поясненнями, інші уривки він лише вказує(16). Він не відкидає того, що догмати базуються на Божественному Одкровенні. Однак, для преосвященного Сильвестра свідчення Святого Письма є тільки «виразом початкового моменту церковної свідомості, коли догмати були [...] ще в зародковому стані»(17). Тому преосвященний пропонує «визначити внутрішню природу або сутність [догматів], яка, приймаючи згодом різноманітні форми, залишається незмінною впродовж довгого і безперервного ходу свого розвитку»(18). Таким чином, для святителя Філарета догматичні істини вже остаточно подані у Святому Письмі, а для єпископа Сильвестра вони, хоча й наведені в Божественному Одкровенні, проте з плином історії набувають досконалої зовнішньої форми. Що ж стосується спільних рис у користуванні Святим Письмом, то обидва святителі віддають перевагу більше свідченням новозавітнім, ніж старозавітнім.

Щодо використання історичного методу по відношенню до вчення Церкви, варто пам’ятати, що в період складання догматичних курсів святителем Філаретом і єпископом Сильвестром, вітчизняна патристична наука не відрізнялась особливим багатством досліджень. Щоправда, вони могли мати деякі вказівки на патристичну догматику в цитатах «Православно-догматичного богослов’я» (1849-1853) митрополита Макарія (Булгакова). Проте, по-перше, святитель Філарет розпочав писати свої догматичні лекції ще у 1835-1841 роках, будучи ректором у Московській духовній академії, тобто раніше, ніж з’явилась догматика митрополита Макарія. По-друге, ці цитати глухі, без наведення у багатьох випадках самих святоотцівських свідчень. По-третє, вони не завжди відповідають прийнятому авторами методу вивчення догмата. Тому природно, що як святителю Філарету, так і преосвященному Сильвестру потрібно було особисто вивчати святоотцівську літературу з метою обрання з неї необхідного матеріалу(19).

Святитель Філарет про роль церковного вчення у розкритті догматів наголошує наступне: «вірування Вселенської Церкви слугує керівництвом для догматики… Тобто сенс висловів Слова Божого про істини віри може зберігати Передання Церкви, як вірування всіх істинно віруючих у Христа Господа, сукупно і приємственно, на розсуд Святого Духа, які утворюють з себе Церкву Божу»(20). Тобто святитель Філарет вважав Церкву хранителькою догматів, в якій зберігаються істини віри в повному обсязі і «приємственно». Саме тому при викладі догматів він робить акцент на історичному процесі освітлення догматичного матеріалу. Водночас, у догматиці єпископа Сильвестра підкреслюється важливість сучасної живої церковної свідомості, яка є завершальним моментом історії церковного життя, тому ґрунтовне вивчення минулого, за його словами, веде в розуміння теперішнього(21). Таким чином, єпископ Сильвестр намагається показати, що Церква не статично і нерухомо зберігала догмати, але виробляла сучасні визначення для догматів при незмінності їх суті. 

Як зазначає протоієрей Георгій Флоровський, святитель Філарет (Гумілевський) підкреслював, що твори святих отців є, перш за все, живим сповіданням їх віри і досвіду, але іще не догматичними пам’ятками(22).

Можливо, святитель Філарет (Гумілевський) перебував під впливом святителя Філарета (Дроздова), який наполягав, що святоотцівські свідоцтва повинні бути прийнятні тільки у зв’язку з біблійною основою, а не в самодостатній якості(23). Проте єпископ Сильвестр мав протилежні погляди. Для нього свідчення святих отців важливі «не тільки як заповнення неясно вираженого матеріалу у Святому Письмі, але й самі по собі. Оскільки свідчення святих отців дають можливість простежити хід розвитку того чи іншого догмату»(24).

Варто зауважити, що святитель Філарет не у всіх розділах своєї догматичної системи наводить історію церковного вчення про догмати віри. Його історичний метод обмежувався лише цитуванням свідоцтв Передання переважно у суперечливих місцях Святого Письма, з метою встановлення їх точного значення(25). Так само і виклад церковного вчення у зв’язку з історією у святителя Філарета поміщений «тільки там, де саме вчення було у зв’язку з обставинами часу»(26), і в такій кількості, щоб «церковне вчення отримало зрозумілість і визначеність»(27). У догматиці єпископа Сильвестра усе навпаки: при розкритті догматичних істин він постійно звертається до історії формування визначень тих чи інших істин віри. Окрім зазначеного, спільним для обох догматистів є переконання, що вселенське церковне вчення важливіше за приватну думку окремого отця Церкви. 

Отже, розглянувши історичні методи у догматичних системах святителя Філарета (Гумілевського) та єпископа Сильвестра (Малеванського) можна із впевненністю сказати, що саме ці два богослови підняли на новий рівень вітчизняну догматику ХІХ століття. Їх історичні методи у викладі догматів, хоча і відрізняються за своєю суттю, проте показують важливість історичного освітлення процесу формування догматичного вчення Православної Церкви.

Павло Чамахуд
Студент ІІ-го курсу магістратури КДА

Примітки:

1)  Див.: Филарет (Гумилевский), архиеп. Православное догматическое богословие. Т. 1. Изд. 2-е.  Чернигов: Тип. Ильинского монастыря, 1865. 378 с.; Филарет (Гумилевский), архиеп. Православное догматическое богословие. Т. 2. Изд. 2-е.  Чернигов: Тип. Ильинского монастыря, 1865. 527 с.
2) Вениамин (Яковенко), игум. Филарет, архиепископ Черниговский. ЖМП. 1966. № 10. С. 47-56.
3) У 1864, 1865 і 1882 роках.
4) Див.: Антоний (Амфитеатров), архим. Догматическое богословие Православной Кафолической Восточной Церкви, с присовокуплением общего введения в курс богословских наук. К., 1862, 8-е изд. 283 с.; Макарий (Булгаков), митр. Православно-догматическое богословие. Т. 1. Изд. 4-е. СПб., 1883. Репринт 1999. 598 с., Т. 2. 674 с.; Филарет (Гумилевский), архиеп. Православное догматическое богословие. В 2 т. Т. 1. Изд. 2-е.  Чернигов: Тип. Ильинского монастыря, 1865. 378 с., Т. 2. 527 с.; Сильвестр (Малеванский), еп. Опыт православного догматического богословия (с историческим изложением догматов). В 5 т. 3-е изд. Т. 1: Киев, 1892. 317 с., 2-е изд. Т. 2: Киев, 1885. 643 с., 2-е изд. Т. 3: Киев, 1889. 523 с., 2-е изд. Т. 4: Киев, 1897. 583 с., 2-е изд. Т. 5: Киев, 1897. 499 с.; Малиновский Н., прот. Православное  догматическое   богословие . В 4 т. Т.1: Сергиев Посад, 1895. Переизд.: Сергиев Посад, 1910. 464 с., Т. 2: Ставрополь-Губернский, 1903. 445 с., Т. 3: Сергиев Посад, 1904. 768 с. Т. 4: Сергиев Посад, 1909. 704 с.
5) Катанский А. Л. Об историческом изложении догматов // Христианское чтение. 1871. № 5. С. 808.
6) Глубоковский Н. Н. Русская богословская наука в ее историческом развитии и новейшем состоянии. М.: Изд-во Свято-Владимирского Братства, 2002. С. 9.
7) Див.: Сильвестр (Малеванский), еп. Опыт православного догматического богословия (с историческим изложением догматов). В 5 т. 3-е изд. Т. 1: Киев, 1892. 317 с., 2-е изд. Т. 2: Киев, 1885. 643 с., 2-е изд. Т. 3: Киев, 1889. 523 с., 2-е изд. Т. 4: Киев, 1897. 583 с., 2-е изд. Т. 5: Киев, 1897. 499 с.
8) Лисовой Н. Н. Обзор основных направлений в русской академической науки в XIX – начале XX столетия // Богословские труды, № 37. М., 2002. С. 22.
9)  Никитина С. В. Пять основных догматических систем Русской Православной Церкви второй половины XIX – начала XX века. Понимание догмата, задач догматики и богословского метода. URL: http://azbyka.ru/dictionary/05/pjat-osnovnykh-dogmaticheskikh-sistem-rpts-vtoroj-poloviny-XIX-nachala-XX-veka.shtml Дата звернення: 24. 09. 2015 р.
10)  Устав Православных Духовных Академий. СПб. 1869. § 112.
11) Пономарев П. П. Преосвященный епископ Сильвестр как ученый богослов. Казань, Центр. тип., 1909. С. 13.
12)  Глубоковский Н. Н. Русская богословская наука в ее историческом развитии и новейшем состоянии. М.: Изд-во Свято-Владимирского Братства, 2002. С. 9.
13) Филарет (Гумилевский), архиеп. Православное догматическое богословие. Т. 1. Изд. 2-е.  Чернигов: Тип. Ильинского монастыря, 1865. С. 18.
14) Лисовой Н. Н. Обзор основных направлений в русской академической науки в XIX – начале XX столетия // Богословские труды, № 37. М., 2002. С. 21.
15)  Филарет (Гумилевский), архиеп. Православное догматическое богословие. Т. 1. Изд. 2-е.  Чернигов: Тип. Ильинского монастыря, 1865. С. 18.
16) Беляев А. Д. Догматическое богословие. [Електронний ресурс]. Православная богословская энциклопедия. Том 4. URL: http://www.biblioteka3.ru/biblioteka/pravoslavnaja-bogoslovskaja-jenciklopedija/tom-4/dogmaticheskoe-bogoslovie.html Дата звернення: 18.10.2015 р.
17)  Введенский А.И. Сравнительная оценка догматических систем высокопреосвященнейшего Макария и архим. Сильвестра // ЧОЛДП, 1886, февраль. С. 138.
18) Сильвестр (Малеванский), еп. Опыт православного догматического богословия (с историческим изложением догматов). 3-е изд. Т. 1: Киев, 1892. С. 48.
19) Пономарев П. П. Преосвященный епископ Сильвестр как ученый богослов. Казань, Центр. тип., 1909. С. 14-15.
20) Филарет (Гумилевский), архиеп. Православное догматическое богословие. Т. 1. Изд. 2-е.  Чернигов: Тип. Ильинского монастыря, 1865. С. 21.
21) Введенский А. И. Сравнительная оценка догматических систем высокопреосвященнейшего Макария и архим. Сильвестра // ЧОЛДП, 1886, февраль. С. 138.
22) Флоровский Г. В. Пути русского богословия. М.: Институт русской цивилизации, 2009. С. 479-480.
23) Флоровский Г. В. Пути русского богословия. М.: Институт русской цивилизации, 2009. С. 479.
24) Введенский А. И. Сравнительная оценка догматических систем высокопреосвященнейшего Макария и архим. Сильвестра // ЧОЛДП, 1886, февраль. С. 138.
25)  Филарет (Гумилевский), архиеп. Православное догматическое богословие. Т. 1. Изд. 2-е.  Чернигов: Тип. Ильинского монастыря, 1865. С. 23.
26) Филарет (Гумилевский), архиеп. Православное догматическое богословие. Т. 1. Изд. 2-е.  Чернигов: Тип. Ильинского монастыря, 1865. С. 24.
27) Филарет (Гумилевский), архиеп. Православное догматическое богословие. Т. 1. Изд. 2-е.  Чернигов: Тип. Ильинского монастыря, 1865. С. 24.
 

Социальные комментарии Cackle