Тези проповіді архімандрита Маркелла (Павука), духівника Київських духовних шкіл, у неділю святих Жінок-Мироносиць.

ХРИСТОС ВОСКРЕС!

Преподобний Силуан Афонський вчить, що молитва – це найважча справа на землі. Чому так? У всіх нас є маленький чи великий досвід, з якого ми знаємо: щойно ми починаємо молитися, у нас розсіюються думки, на тіло нападає важкість, а хтось знаходить для себе тисячу справ, лише б не звертатися до Бога. Багато людей вважають молитву марнуванням дорогоцінного часу. Хтось навіть у святому вівтарі постійно розмовляє чи копирсається в айфоні.

Щоб всіх цих вад позбутися, треба докласти чимало зусиль. Не даремно преподобний Силуан каже, що молитися – це все одно, що кров проливати.

Ще важче, ніж молитися – встановлювати добрі братерські стосунки з нашими ближніми і дальніми. Зазвичай через самолюбство стосунки мають іудейський (око за око, зуб за зуб; ти – мені, я – тобі) або язичницький (поганський) характер (якщо в мене є влада, гроші й сила, то мені все можна й жоден закон не перепона. За добро, що я зробив для тебе, ти маєш відплатити сторицею). Все це не лише не по-християнськи, а й не по-людськи.

Святі Жінки-Мироносиці, пам’ять яких ми нині вшановуємо, демонструють кожному з нас справжні християнські взаємини. Жінки дуже рано, ще до сходу сонця, в неділю поспішають до гробу Ісуса. Вони йдуть помазати тіло Ісуса дорогим миром і ще не знають, що Христос воскрес, лише стурбовані тим, хто відвалить великий камінь, яким закрито вхід.

Тоді здавалося, що весь світ відвернувся від Христа: найближчі учні розбіглися, один із них зрадив Його за тридцять срібників, інший тричі зрікся. Люди чекали на Месію, який знову зробить Ізраїль могутньою державою. Хто міг впевнено визнати його Знесиленого, Розіп’ятого на Хресті серед розбійників? Чи варто взагалі було про Нього пам’ятати?

Святі жінки не забули, не зневірилися, не знехтували. Ось гідний приклад для наслідування. Треба вчитися любити й поважати не лише тих, хто має владу, гроші й силу, а й знесилених, знеславлених, немічних, від кого, здається, ми не можемо отримати зиску. Бо тільки коли ми так вчиняємо – стаємо справжніми християнами. Корисливі відносини перетворюють християнство в міф.

Коли інші люди не помічають в нас самозречення, тоді вони з великою ненавистю ставляться до всіх християн, до наших храмів, символів і вважають нас лицемірами. Пам’ятаймо про це. Згадаймо слова Христа: «З того дізнаються всі, що ви Мої учні, коли любов матимете між собою» (Івана 13:35).

Низький уклін тим жінкам, які, незважаючи на важкий трудовий тиждень, поспішають в недільні та святкові дні до храму Божого. Велика похвала матерям і бабусям, котрі терпеливо привили любов до Церкви своїм дітям та онукам. Хочеться назвати святими сповідницями й мученицями тих жінок, які попри великий спротив оточуючого, іноді дуже агресивного середовища, зуміли привести в храм своїх (зазвичай скептиків і п’яниць) чоловіків, рідних і близьких. Ви сучасні жінки-мироносиці!

Лише тут, у храмі Божому, сердечно розкаявшись у своїх гріхах, ми можемо зруйнувати стіну відчуження між нами й Богом, а також між нами та ближніми. Лише молитва, як би важко не було нам її звершувати, навчить нас ставитися один до одного не корисливо, а даруючи справжню нелицемірну і самовіддану любов. Молитва – вчителька любові. Амінь!

ХРИСТОС ВОСКРЕС!