Цей занедбаний храм – меморіал тисячам наших воїнів, загиблим у Першій світовій війні. Їм була обіцяна вічна пам'ять, але ми забули їхні імена. Ми втратили їхні могили. Ми не присвятили їм жодного пам'ятного знаку.

Це самісінький центр Києва, причому не в часи панування радянського атеїзму, а тепер… Закинутий і напівзруйнований храм святителя Миколая Чудотворця на Звіринці, поруч із Ботанічним садом. Його купол видніється з далекої відстані, ніби нагадуючи всім нам про справжній стан культури і духовності в нашому суспільстві.

Храм-пам'ятник святителя Миколая Чудотворця на Звіринці був закладений у 1916 році на місці військового некрополя, де масово ховали наших солдатів, загиблих на полях Першої світової війни. Військовий некрополь займав один із відрогів Звіринецького плато і прилеглий до нього схил. Схил був спланований уступами-терасами, щоб помістилося більше поховань.

Оскільки могили на Братському кладовищі через кровопролитні воєнні дії тоді додавалися щодня, було вирішено спорудити на височині храм-пам'ятник в ознаменування подвигу полеглих офіцерів і солдатів – учасників тієї трагічної війни. У червні 1916 року відбулася його закладка. Освячення здійснив єпископ Канівський Василій (Богдашевський), який у промові підкреслив, що храм споруджується на знак вічної пам'яті про покійних воїнів.

Проект меморіалу склав художник-архітектор Петро Фетисов. За його задумом, над Звіринцем мала піднятися велична храмова споруда. Фетисов запроектував каплицю, але фактично це була справжня церква, увінчана високим шатром. Знизу містилися приземкуваті аркасолії – ніші для найбільш почесних поховань. Головний престол був присвячений на честь святителя Миколая Чудотворця, у цокольному поверсі передбачався ще один боковий вівтар.

Роботи велися досить швидко, незважаючи на воєнний час. Дуже багато киян співчували і допомагали справі увічнення пам’яті про жертв війни. У будівництві храму брав участь відомий київський зодчий Валеріан Риков, а також його учень – єврей Йосип Шпінель, у майбутньому відомий художник кіно. У 1917 році церкву вже звели, були готові стіни й перекриття. Залишалося лише надбудувати намет, виконати зовнішню і внутрішню обробку. Однак почалися події, які ніяк не сприяли відкриттю нових храмів...

Храм-пам'ятник на Братському кладовищі встояв під час грандіозного вибуху боєприпасів на Звіринці у 1918 році. Він не був знесений і під час тотального руйнування церков: радянська влада перед Другою світовою війною хотіла влаштувати у храмі крематорій, проте завадила війна. У 1950-х роках міськвиконкомом будівля церкви з прилеглою до неї площею 2,5 га (територія Братського військового кладовища) були передані Інституту металокераміки і спецсплавів АН УРСР. Доповнивши її деякими прибудовами, там відкрили кілька спеціальних лабораторій. Надалі приміщення церкви стало базою Інституту міцності АН УРСР.

Частину цвинтарних терас можна побачити і зараз. Досить зайти в тил звичайного, хрущовського типу, будинку по вулиці Професора Підвисоцького, 20. Позаду нього – підйом по схилу. На середній терасі здалеку впадає в очі низка деяких споруд, вкопаних у схил і замкнених на замки. Нині у цих бункерах навколишні мешканці зберігають картоплю...

Усередині храму-пам'ятника по стінах тягнуться вгору металеві сходи, кругом стоять металеві перекриття, заставлені різноманітними технічними приладами.

Цей занедбаний храм – меморіал тисячам наших воїнів, загиблим у Першій світовій війні. Їм була обіцяна вічна пам'ять, але ми забули їхні імена. Ми втратили їхні могили. Ми не присвятили їм жодного пам'ятного знаку. І мало хто з киян нині знає про те, що масивна найвища споруда над Звіринцем – православний храм, побудований нашими предками в пам'ять про загиблих наших предків.

Сергій Шумило