Про 5-вікову історію Іоанно-Богословського престолу Успенського собору Лаври напередодні його освячення — історик Ольга Крайня

У суботу, 4 квітня, о 7:40 в Успенському соборі Києво-Печерської Лаври відбулося освячення престолу апостола Іоанна Богослова.

Про таємниці та дива навколо історії Іоанно-Богословського приділу Успенського собору спеціально для “PravLife” — Ольга Крайня, кандидат історичних наук, завідувач сектору історії Києво-Печерської Лаври Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника.

Успенський собор Києво-Печерської Лаври 

— Як сталося, що після рознесення майже вщент давньої Успенської церкви вцілів лише Іоанно-Богословський приділ?

— Зробимо уточнення: після загибелі Великої Успенської церкви під час вибуху 3 листопада 1941 р. над руїнами залишився стояти Іоанно-Богословський приділ (південно-східний кут), рештки Стефаніївського – з протилежного, північного боку, і східна вівтарна частина. Топографічно, вони зафіксували крайні точки по периметру старого величного собору. Це вказує на епіцентр вибуху, місце зосередження вибухівки.

Уцілівший після вибуху престол Успенського собору

— Таким чином, Ви назвали аутентичні (найдавніші) частини в нововідбудованій Успенській церкві, які тепер увійшли в загальний об’єм?

— Так, але слід враховувати, що названі частини самі по собі різновікові за появою. Давньоруська Успенська церква була значно менша. Часу її появи відповідає вівтарна частина. Церква побудована у 1073–1077 рр., освячена після завершення розписів у 1089 р. Той бароковий вигляд, яким запам’ятався храм і у якому його було відбудовано на початку ХХІ ст., Успенський собор набув наприкінці ХVII ст. – за розбудови Лаври гетьманом Іваном Мазепою.

Кількість вівтарів і їхні посвяти змінювалися протягом функціонування Успенської церкви. Тому в літературі можна зіткнутися з інформацією, яка на перший погляд, суперечить одна іншій. Один з останніх докладних описів собору початку ХХ ст., зроблений професором Київської духовної академії, протоієреєм Федором Титовим, зафіксував, окрім головного Свято-Успенського вівтаря, Богословський, Стефаніївський, Предтеченський, Андріївський, Преображенський бокові вівтарі, в яких одночасно могли проходити богослужбові відправи. А були ще в різні часи – Трьохсвятительський, Феодосіївський та ін. Зміна посвят – складна й цікава тема для дослідження, яка порівняно нещодавно стала звертати на себе увагу.

Блаженніший Митрополит Онуфрій звершує першу Літургію на освяченному престолі

— Виходить, і Богословський приділ первісно міг мати іншу посвяту?

— Іоанно-Богословський приділ несе свою посвяту від початку, але щодо нього спостерігається непорозуміння іншого характеру. В літературі, а інколи й у архівних документах його плутали з Іоанно-Предтеченським. Бо знавці собору, ченці, майстри, часом, подавали інформацію скорочено, з прив’язкою до слова «Іоаннівський», а передавалась вона, траплялося, з невірним уточненням – «Іоанно-Предтеченський». Такий собі «зіпсований телефон». Тому поверхове прочитання навіть архівних документів, без урахування подібних нюансів, може дати невірний результат.

— Ви згадували розбудову собору за гетьмана Івана Мазепи: чи слідує з цього, що саме тоді з’явився південно-східний Іоанно-Богословський приділ?

— Появу Іоанно-Богословського приділу відносять до часів Великого князівства Литовського, а саме, до князювання в Києві Костянтина Острозького – це ХVI ст. Вважають, що він заклав каплицю в ім’я небесного патрона свого батька, Івана Васильєвича Острозького (†1506 р.). На плані 1638 р. з «Тератургіми» ченця Афанасія Кальнофойського міститься перше зображення на цьому місці прямокутної в плані каплички, що прилягала до південної стіни Успенської церкви і доходила до вікон другого поверху. Тоді вона ще не була поєднана з храмом в один об’єм.

Реконструкція собору за Івана Мазепи потягнула за собою і значні зміни Іоанно-Богословського приділу. Близько 1693 р. його стіни були підняті до висоти стін давньої Успенської церкви. У верхньому ярусі улаштовано вівтар в ім’я Св. Апостола Андрія Первозванного. Згадаємо, що гетьман покладав великі надії на свого племінника Андрія Войнаровського, якому планував передати колись гетьманську булаву. Отже посвята нового престолу могла бути пов’язана саме з прихильністю до родича і зверненням до його небесного покровителя. Традиційно в літературі подається так, що Іоанно-Богословський приділ з’єднався з Успенською церквою в один об’єм після пожежі 1718 р. (у 1722–1729 рр.) – можливо, щоб зайвий раз не згадувати опального гетьмана, який на початку ХVIII ст. здійснив спробу розвернути Україну в бік Європи.

— Які майстри брали участь у створенні інтер’єру Іоанно-Богословського приділу?

— Складне питання, тому що основна увага дослідників собору, переважно, була зосереджена на центральній його частині. До цього добирається й чимало архівного матеріалу, який хоч і потребує певних розшуків, але завдання це значно полегшене порівняно з дослідженням бічних приділів. Останні ніколи не ставали темою окремого вивчення.

Відомо, що у 1720-ті роки ікони для іконостасів Стефаніївського й Іоанно-Богословського приділів виконував Яким (або Аким) Глинський. У 1772–1779 рр. живопис Успенського собору поновлявся під керівництвом начальника лаврської малярні Захарія Голубовського. У списках художників тих років значилося біля 40 імен, що пояснювалося великим обсягом робіт. Чимало сюжетів було виконано на мідних листах, а не безпосередньо на стінах. У 1830–1831 рр. розписи в Іоанно-Богословському приділі було поновлено. Його інтер’єру не торкнулися роботи, проведені майстрами, очолюваними ієромонахом Іринархом у 1840–1842 рр. Це, власне, вся квінтесенція щодо розписів Іоанно-Богословського приділу, вилучена з історіографії.

Перевірка нечисленних посилань на архівні джерела, які зустрічаються в літературі вказує на некоректне подання інформації, через яке розписи означеного приділу бездоказово приписуються дворянину Івану Оробієвському. Помилка авторів пояснюється плутаниною, про яку вже згадувала: документ, на який посилаються, свідчить про «придел святого пророка Предтечи и Крестителя Господня Иоанна», розписаний Оробієвським за угодою 1826 р., тобто Іоанно-Предтеченський, а не про Іоанно-Богословський приділ.

Нещодавна вдалося встановити прізвище виконавця живописних робіт саме в Іоанно-Богословському приділі у 1831–1832 рр. – селянина Корнія Волошинова, мешканця містечка Борисполя Пересялавського повіту Полтавської губернії, який, за умовою, підписаною в Духовному соборі КПЛ, брався «стены и своды с олтарем онаго Богословского придела расписать по указанному… рисунку вновь масляными красками и картинами Жития Св. Иоанна Богослова». На жаль, автора пропонованого лаврським керівництвом «малюнку» не вказано. У цей період з авторським правом взагалі особливих церемоній не було, що помітно по відношенню до роботи архітекторів, малярів, літераторів та ін. З тої ж архівної справи стає відомо, що гроші на оздоблення приділу Св. Апостола євангеліста Іоанна Богослова пожертвувала донська генеральша Катерина Дьячкіна; що раніше стіни й склепіння з вівтарем у даному приділі були просто вибілені вапном, до того ж, тиньковані не дуже якісно, через що перед виконанням розписів стіни заново потинькували.

У 1874 р. розписи у вівтарі Іоанно-Богословського приділу були поновлені. Проект живописного оздоблення інтер’єрів Успенського собору В. П. Верещагіна, втілений протягом 1894–1900 рр., не торкався розписів Іоанно-Богословського приділу. За повідомленням А. І. Савенко (1901) новий живопис з’явився лише «в головній, і водночас найдавнішій, частині храму, без нижніх бічних приділів». В останніх – Стефаніївському й Іоанно-Богословському – в 1907–1908 рр. промивку, і, в разі необхідності, поправку живопису виконав А. О. Лаков. Андрій Опанасович передав у 1905 р. в дар Духовному собору Києво-Печерської лаври альбом з повним описом нового (межі ХІХ–ХХ ст.) живопису Великої церкви (зберігається в Інституті рукопису НБУВ).

Розпис Успенського собору

— Чи зберігалися в Іоанно-Богословському приділі уславлені святині? Оскільки Ви згадували Костянтина Острозького, Івана Мазепу, то чи можна казати про первісно капличку як місце поховання відомих осіб?

— Звичайно, поховання тут відбувались. Якщо Костянтин Острозький, сам похований в Успенському соборі, будував цю каплицю в ім’я патрона свого батька, то з великою долею вірогідності можна стверджувати поховання в цьому місці Івана Костянтиновича Острозького. На початку ХІХ ст. у західної стіни Іоанно-Богословського приділу був установлений мармуровий надгробок над могилою графа П. Рум’янцева-Задунайського за проектом Жана Тома де Томона з барельєфом, створеним І. П. Мартосом. Копію цього барельєфу можна побачити й у сучасному інтер’єрі відновленого Іоанно-Богословського приділу.

Найбільшою святинею, яка тут зберігалася до загибелі Успенської церкви у 1941 р. була Ігорівська ікона Божої Матері.

Ігорівська ікона Божої Матері

Як дослідив головний зберігач фондів НКПІКЗ Г. В. Полюшко, чудотворний образ, перед яким, за переказами, молився князь Ігор, знаходився в кіоті біля північної стіни Іоанно-Богословського приділу, ліворуч від іконостасу, до 25 вересня 1941 р. Його винесли напередодні вибуху, який, нагадаю, стався 3 листопада, оскільки, як пише дослідник, була інформація про мінування радянськими військами окремих об’єктів на території Києво-Печерської лаври. Тоді чудотворна ікона, разом з двома іншими святинями Лаври потрапила, скоріш за все, без ризи на тимчасове зберігання у Музей західного мистецтва. Перипетії подальших переміщень образу Ігорівської Божої Матері доволі складні. Були повідомлення про її загибель у полум’ї пожежі поблизу Кенігсберга. На сьогодні у фондах НКПІКЗ збереглася риза першої половини ХVIII ст. і рама – за багатьма ознаками, зняті колись з чудотворного образу.

 
Социальные комментарии Cackle