А до чого тут ми? Дари народженому Христу принесли волхви. Між тим нам є чому у них повчитися і зробити своє приношення Христу в Святі дні.

Святе Письмо пронизане символами, не виняток і найважливіший епізод Різдва Спасителя. Волхви як образ світу язичників, які ще не прийняли віру в Христа, можуть бути ототожнені і з нами, православними християнами. Вони приносять Ісусу золото як Царю, ладан як священику і смирну як прийдешньому на смерть. Відоме тлумачення. Нам же воно нагадує про сутність Христа і його велич, яка значно перевершує людські цінності.

Отже, Христос прийшов у світ вночі, в абсолютній таємниці від людських очей. Велика справа відбулася без зайвого шуму. Тут нам впору згадати про погану звичку розповідати про свої плани і робити що-небудь з гучною бравадою, з диким бажанням звернути на себе увагу. Благородство Христа не вимагає Його кричати про Своє народження. Він просто приходить у світ, щоб зробити Справу. Христос-Цар, але він показує, що царські палати, в яких могло статися його народження, не для нього. І не для нас. Вік земний непомітно промчить. Часу мало. Скарб – всередині нас. Потрібно займатися видобутком золота серця, а не витрачати енергію на збирання мішури у вигляді зайвої кількості речей, майна, атрибутів успішності серед людей. У могилу їх з собою не понесеш.

Істинний Священик – це Христос. Він дає нам Божественну енергію, відгукується на наші молитви, допомагає нам змінювати наші серця, формує потрібну реальність за нашим запитом і своєю волею. Спаситель показує, що немає нікого серед людей, дійсно здатного зробити нас щасливими і вирішити фундаментальні людські проблеми. Православний священик служить Богу і є Його образом, але він лише слуга Отця, але не батько.

Христос помер за нас, тому що був таким же, як ми. Він був людиною з плоті і крові, що повинно ріднити нас. Так, складно позбутися (та й не потрібно) від думки, що, будучи людиною, Спаситель залишався безгрішним. Він був досконалим і володів воістину надприродними здібностями. Але все ж Він був живою Людиною, не казковим персонажем або примарою, а Людиною з плоті і крові. Христос закликає нас подумати над цим, зрозуміти, що колись ми закриємо очі, але це буде початок, а не кінець. Знову Спаситель нагадує нам про пріоритети в цінностях.

Вкрай важко сприйняти думки, які різко контрастують з тим, як живе людська цивілізація і до чого звикли ми, виховані за її законами. Тим не менш від свята до свята Спаситель знову і знову показує нам початок Свого приходу у світ і волхвів, в принесеннях яких розкрилася не тільки суть Христа, але і спонукання нас до зміни ставлення до життя.

Дари в давнину приносилися тим, хто їх не потребував. Бог багатий за визначенням, і людина нічим не може Його наситити. Навпаки, Творець жертвує людині в надлишку необхідних тому благ. Але принцип любові, демонстрований Богом, нагадує людині про те, що секрет щастя на землі і у вічності укладено саме в ньому. Любити Бога – значить жертвувати у відповідь і навіть більше, без відповіді, даром. Дар приноситься даром. І тут впору привести слова святителя Григорія Двоєслова з його тлумаченням сенсу приношень волхвів так, якби це зробили ми, люди:

«Отже, народженому Цареві ми приносимо золото, якщо при погляді на нього ми блищимо ясністю вищої премудрості. Приносимо ліван, якщо на вівтарі серця спалюємо плотські помисли святими молитовними зусиллями, щоб можна було пахнути приємним для Бога бажанням небесного. Приносимо смирну, якщо утриманням умертвляємо плотські пороки».

Розуміючи цінність і важливість для себе вчення Христа (в набутті вічного щастя самовдосконалення), молячись Богу (регулярно закликаючи на допомогу і підтримуючи з Ним постійний зв'язок) і перемагаючи перешкоди на шляху до Господа (на практиці змінюючи себе), ми приносимо Спасителеві свої «дари волхвів». Все це потрібно нам для з'єднання з Богом. Прагнучи до нього, підтверджуємо його задум про нас і показуємо наше підтвердження послань Ісуса в подіях Різдва. Справжній Правитель, Якому ми повинні бути вірні, – Христос. Саме Він наш справжній духовний Наставник. Від Нього ми можемо очікувати допомоги. І наше життя має бути присвячене Йому, якщо ми любимо Його і шукаємо єдності з Ним.

В любові до Бога ми приносимо свої власні дари.

Володимир Басенков