Митрополит Антоній (Паканич) радить, як уникнути головної трагедії в людському житті.

Вознісся Господь, перемігши схильність людської природи до гріха. А що ж ми?

Ми продовжуємо породжувати гріх.

Якщо людина постійно не підноситься с Господом духом своїм, то її життя, що залишилося на землі приречене бути безбарвним і позбавленим світла, жалюгідною подобою, животінням, але ніяк не повноцінним, повнокровним щасливим.

Вознесіння - це щоденний прорив до Бога, це коли небесне превалює над земним у всьому.
Коли на сказане грубе слово в нашу адресу ми не огризнемося у відповідь, а промовчимо, а ще щиро пожаліємо кривдника.

Коли не будемо брехати на брехню, красти, бо всі навколо крадуть, зраджувати, тому що так легше жити.

У кожен Божий день, як маленькі намистинки, нанизуються слова і думки, люди і події. І від нас залежить, чи стане цей день гарним бісерним візерунком, що йде у вічність, або зяючою дірою, пропаленою злістю, егоїзмом і заздрістю.

Наші думки мають стати такими, щоб кожну з них можна було з легкістю озвучити, проговорити без сорому і страху.

Такі думки народжуються в серці. Вони не від розуму, а від душі. Душі, що здійнялася зі Своїм Творцем в небесні дали, душі, що не втрачає зв'язку з Ним, приліпилась до Нього назавжди.

Душа без Бога задихається. Якщо благодать перестає діяти в серці людини, то вона знаходиться в стані духовного вмирання. І це не казка, а справжнісінька реальність.

Духовний, не всім видимий світ не менше реальний, ніж світ видимий. Його закони діють для всіх, і порушення їх проявляється завжди в земній площині, стає видимим і відчутним.

Господь сказав, що місце в Небесних оселях уготовано для кожної людини. Але чи будемо ми гідні цього місця?

Святитель Микола Сербський застерігає: «Той, хто в цьому житті земному носив в собі пекло, в пекло і потрапить, а той, хто носив в душі своїй небо, на небо вознесеться».

Ніхто не може піднестися на Небо, крім тих, в кому є Небо, хто є частиною Неба. І ніхто не потрапить в пекло, крім тих, в кому є пекло. Подібне притягується до подібного.

І це найбільший ризик для кожної людини після Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа - не потрапити на Небо. Єдина причина людської печалі.

Але якщо ми живемо в Церкві, значить повинні бути впевнені в тому, що в нашому житті діє Сам Христос, Який, незважаючи на нашу недосконалу природу, виправляє кожного з нас, якщо ми, звичайно, дамо Богу таку можливість.

Тільки в Церкві Христовій людина знаходить свою справжню велич, зустрічається з собою істинною, в ній поєднуються два начала - божественне і людське. Таке возз'єднання можливо виключно завдяки благодаті Божій і Святим Таїнствам.

Господь зглянувся до нашої немочі, щоб вознести нас на Небо.

Будемо пам'ятати про своє справжнє призначення - ми народжені для Неба.

Збережемо в серці своєму навіки слова, які співаються на богослужінні у свято Вознесіння Господнього: «Слава снизхождению Твоему, Спасе, слава Царствию Твоему, слава Вознесению Твоему, Едине Человеколюбче».

Амінь!

Записала Наталія Горошкова