Відповідає Андрій Музольф, викладач Київської духовної академії.

Практика завішування дзеркал, з якою ми, на жаль, дуже часто стикаємося при похованні померлих, це, звичайно ж, забобон, тому що ніякого відношення до церковної традиції не має.

Та й не може мати, бо причина даної практики – мовляв, душа недавно померлого може заблукати в дзеркалах і при цьому потрапити в якийсь паралельний світ – не витримує ніякої критики.

З точки зору православного вчення, душі померлих зовсім не блукають перший час по землі, в якихось звичних для себе місцях, але відразу ж підносяться до Бога, де удостоюються попереднього, так званого, приватного суду. В результаті цього приватного суду душа померлого визначається або до блаженства, або ж до мук.

Однак, варто вказати, що як блаженство, так і муки для душі з моменту приватного суду і до суду загального, не є повноцінними, бо повноцінними вони можуть стати лише після возз'єднання душі з її тілом. А останнє настане тільки після загального воскресіння.