Відповідає доцент Київської духовної академії Андрій Музольф. 

Канонізація в Православній Церкві – це, по суті, не возведення того чи іншого подвижника в ранг святого, а, перш за все, констатація факту його святості. Святою людина стає не в момент її канонізації, а протягом усього свого земного благочестивого життя, підсумком якого є прилучення людини до святості Божої, її спасіння та обоження.

Таким чином, канонізація потрібна не самим подвижникам, адже вони і так вже досягли головної мети свого життя і невпинно бачать Божу славу, а нам, членам Церкви земної, так як ми завжди потребуємо молитви святих і їх клопотання за нас перед Богом.

Щодо того, за якими ознаками канонізовують святих, варто вказати на наступні аспекти. Так, зокрема, ще в XVII столітті Єрусалимський Патріарх Нектарій формулює три головних критерії канонізації: 1) чистота православної віри; 2) доброчесне життя; 3) прояв надприродних знамень і чудес, а також нетління мощей або пахощі останків.

При цьому слід уточнити, що не всі святі пройшли, так би мовити, процес канонізації, адже за всю історію існування Церкви безліч людей рятувалися в невідомості, тому їхні імена ніхто не знає. Реальна кількість святих зовсім не відповідає їхньому переліку в православному календарі. Ми знаємо тільки про тих подвижників, яких Господь явив нам для нашої ж користі. І тому Церква ніколи не ставила перед собою завдання канонізувати святих просто заради їхньої кількості. Канонізація відбувається тільки тоді, коли сам Бог являє нам Свою рятівну благодать через того чи іншого подвижника православної віри і благочестя, прославлення якого є актуальним.