Відповідає доцент Київської духовної академії Андрій Музольф.

Почнемо з того, що саме поняття «брехня на благо» суперечить християнській свідомості та уявленню про благо в принципі.

Будь-яка брехня – це гріх. А в гріху нічого і ніколи не може бути благим. В одному зі своїх творів святитель Василь Великий запитує: чи треба брехати, маючи на увазі щось корисне? І при цьому сам відповідає негативно: цього не дозволяє сказане Господом, Який рішуче говорить, що брехня від диявола (див.: Ін. 8:44), не показуючи ніякої відмінності в брехні. Отже, брехню неможливо нічим виправдати, навіть будь-якими добрими цілями.

Той факт, що іноді людська брехня призводить все ж таки до благих наслідків, пояснюється зовсім не самою брехнею як такою, але зовсім іншим. Такий збіг обставин пояснюється насамперед поняттям Промислу Божого.

Згідно з цим поняттям, Бог навіть ті події, які явно спрямовані на зло, може виправити та спрямувати до добрих наслідків. Якби не було Промислу, світ перестав би існувати, адже все, що існує, зобов'язане своїм буттям Єдиному Істинному Богу.

Так, Бог абсолютно здатний «переформатувати» будь-який наш вчинок: Він може виправити нас, якщо ми робимо щось погане, щось, що порушує закон загальної моральності. Але навіть якщо Бог зробить так, з нас відповідальність за брехню, яка нехай навіть привела до так званих, «благих наслідків», жодним чином не знімається.

Отже, якщо ми чуємо фразу «брехня на спасіння», ми маємо пам'ятати про її категоричну неспроможність. Бог і брехня – поняття глибоко чужі одне одному і від цього – несумісні.