Відповідає доцент Київської духовної академії Андрій Музольф. 

Говорячи про прийнятність або ж неприйнятність тих чи інших звичаїв, перш за все, ми повинні подумати: наскільки логічним або взагалі зрозумілим є звичай, нехай навіть не з боку релігії, а хоча б з боку людського розуму.

Жодна справді християнська православна традиція не йде врозріз зі здоровим глуздом. А ось складність і навіть неможливість будь-якого пояснення тієї чи іншої дії – це якраз ознака звичаю, що прийшов до нас з язичництва, або просто – від елементарної духовної неграмотності.

На жаль, дуже часто люди можуть десь щось почути, додати до почутого якісь свої особисті інтерпретації, і результат, що вийшов, видати як якесь церковне вчення або церковну традицію. Цілком зрозуміло, що такий підхід до церковної традиції є неприйнятним. Адже ще у Стародавній Церкві було сформульовано головний критерій традиції: церковна традиція (або Передання) – це не те, що я винаходжу, а те, що я сприймаю, анітрохи не пошкоджуючи і не додаючи нічого свого. Отже, чистота передачі – ось головний критерій традиції.

Зрозуміло, що не всі наші церковні традиції можуть похвалитися такою чистотою передачі. Дуже багато з них з часом обросли нашаруванням людських доповнень. Але, знов-таки, ми повинні пам'ятати, що все, що відбувається в Церкві, має мати своє логічне пояснення. Ніколи в Церкві не робилося те, що ніхто не міг пояснити, відповідаючи при цьому, що це така традиція і ми робимо так, як робили наші предки. Ні! Будь-яка традиція зрозуміла. Тому що в Церкві все відбувається з однією метою – для освячення та спасіння людини.

Щодо традицій, пов'язаних з поведінкою людини на цвинтарі, можна сказати те саме. Взяти хоча б традицію залишати на могилі померлого їжу. Якщо ми це робимо з надією, що ця їжа буде комусь корисна, наприклад, хтось, хто потребує їжі, зможе її взяти, вгамувати голод і при цьому помолиться за упокій душі людини, з чиєї могили вона змогла взяти для себе їжу – це дуже добре. Але якщо ми думатимемо, що їжа, залишена на могилі, потрібна душі самого померлого – це вже помилка.

Так само і з іншими традиціями. Чому на цвинтарі не можна вживати алкоголь? Не тому, що цим ми шкодимо душі померлого. Душа померлого – вже у Бога і жодні наші вчинки їй гірше зробити вже не зможуть, а навпаки, тільки краще – якщо ми, наприклад, молимося за цю людину і подаємо за неї милостиню. Пияцтво на цвинтарі шкідливе для самих тих, хто випиває, тому що тим самим вони, по-перше, осквернюють цвинтар, як місце поховання людей, яке завжди в народі було оточене благоговінням. А, по-друге, вже саме собою пияцтво – це гріх, оскільки людина починає втрачати контроль над собою і схильна до скоєння інших гріхів.

Подібний підхід можна і потрібно застосувати і до інших традицій. За словами однієї мудрої людини, заходячи до храму, треба знімати капелюх, а не голову. Це означає, що все те, що намагаються нам піднести як церковну традицію, ми повинні ретельно проаналізувати, щоб наші необдумані вчинки не стали якраз порушенням будь-якої справді церковної традиції.