Духовна порада від архієпископа Іова (Смакоуза). 

Душевне і тілесне падіння в гріх, як і звичайне, фізичне падіння, буває різним: хтось просто впав з необережності, подібно тому, хто випадково послизнувся на льоду, когось попереджали про небезпеку, а він ні на кого і ні на що не звертав уваги, хтось упав, свідомо і нахабно порушуючи всі правила духовного життя, і падіння його велике, подібне до авіакатастрофи або падіння апокаліптичної «яскравої зірки з небес» (Откр. 8:10)... Прикладів ми можемо бачити безліч: від страшного падіння в розкол колишнього митрополита Філарета до наших частих щоденних особистих гріхів і помилок у думках і справах. Цікаво, що розрізнення «гріха» і «помилки» є в богослужбових текстах. Наприклад, в прохальній ектенії: «Прощения и оставления грехов и прегрешений (τῶν ἁμαρτιῶν καὶ τῶν πλημμελημάτων ἡμῶν) наших у Господа просим». «Прегрешение», – це «похибка», «проступок», «помилка», з грец. буквально: «спів не в тон». Дійсно, в одних гріхах ми швидко каємося, легше встаємо, а після інших зцілення – більш тривалий і складний процес, особливо якщо немає досвіду покаяння, якщо з-за гордості, удаваної сором'язливості відсутнє бажання звернутися до Небесного Лікаря і Його земного помічника, який як фельдшер може надати першу допомогу, – до канонічного доброго священика.

Штовхаючи нас на падіння, диявол часто вселяє думку, що гріх, який він, вражина, пропонує зробити – незначний і Бог простить його швидко, а після його вчинення він нав'язує вже іншу, протилежну думку: гріх – дуже страшний і Бога неможливо ублагати, що Він ніколи не пробачить цього падіння... Для християнина дуже важливо не вступати в спілкування з дияволом, постійним обманщиком, не слухати його, щоб не впасти у зневіру і відчай, не згубити себе остаточно.

Як жити після падіння? Є два варіанти, про які оповідає чернечий «Древній Патерик». Можна з покаянними сльозами постійно молити Бога про прощення і пам'ятати про падіння, щоб знову не впасти в той гріх. Можна ж з радісним обличчям дякувати Творцю, що Він простив гріх і допоміг встати, що не покарав, а помилував. Обидва шляхи однаково рятівні, і кожен, хто кається повинен вибрати свій або ж поєднувати їх.

Євангельська притча про блудного сина є яскравим прикладом наших кроків після будь-якого гріхопадіння. Покаяння складається з усвідомлення тяжкості свого становища, повернення додому – до церкви і сповідання перед Отцем Небесним своїх гріхів («Згрішив на Небо і перед Тобою» ,(див.: Лк. 15:21)). Треба якомога швидше чесно усвідомити тяжкість свого становища, твердо вирішити, що треба встати з гріховної ями, омитися від «бруду» в Таїнстві Покаяння і йти, вірніше, бігти щосили назад у свій царський будинок, в нашу Церкву – до Небесного Отця. Цей перший крок дуже важливий, і без нього не обійтися. Тут потрібна Божественна допомога. Потрібно, як апостол Павло, старанно «кричати» в молитві до Бога слова духовного SOS: «Господи, спаси, бо гину!» (Мф. 14:30).

У Таїнстві Сповіді людина, що кається отримує дивовижний шанс почати своє життя з чистого аркуша, знову народившись. Коли главу того, хто кається накриває духівник єпитрахиллю, то грішник з усіма своїми гріхами і падіннями вмирає, а коли з нього знімається після читання молитви єпітрахиль, коли він підіймається з колін, піднімає свою нахилену на Христові хрест і Євангеліє голову, то духовно відроджується, зцілюється і стає духовно чистим, як младенчик. Він знову приєднується до Христової Церкви, від якої відпав через гріх, відламався як суха гілка від стовбура дерева. Не випадково покаяння іменується в Церкві «другим хрещенням». У покаянні грішник, який «був мертвий, знову оживає» (Лк. 15:24). Головне після цього намагатися більше не повторювати колишній гріх, не уподібнюватися вимитій тварині, яка знову із задоволенням катається по бруду. А для цього необхідно уникати тих місць, де легко можна впасти, триматися на безпечній відстані з тими, хто може підштовхнути в гріх. Яскравий приклад – колишня блудниця, що стала великою святою і прикладом покаяння для нас – Марія Єгипетська. На жаль, ми не бачимо того рятівного покаяння, зміни розуму і життя у тих, хто пішов від нас, від нашої Церкви в розколи і «породив» подібних собі. Як почали Із захоплень наших храмів на початку 1990-х рр., так і продовжують ту ж свою рідну «пісеньку» і сьогодні, тільки вже під лукавим прикриттям «канонічності». Але там, де немає справжнього покаяння, немає і його благодатних плодів миру і радості. Там, де немає євангельської любові, немає і Христа, немає і Його Божественної правди…

Піднімає нас на «ноги» завжди Христос Спаситель, благодать Духа Святого лікує наші немочі. Покаянні сльози стають цілющим «бальзамом» для душі і чеснота, протилежна вчиненому нами гріху, – найсильнішими ліками від гріховного захворювання. Смирення в духовному житті, істинний послух Христу і Його Церкви можна сміливо назвати «профілактичними» засобами, що підвищують наш духовний «імунітет» і зберігають від падінь в майбутньому.