Митрополит Антоній (Паканич) радить, як не заплутатися в цьому світі.

Після падіння Адама і Єви ми живемо в трагічному світі, віддаленому від Бога за бажанням тих, що живуть.

Цей страшний вибір і накопичене за існування світу зло і привели нас до нинішнього стану. 

Кожен своїм життям або прискорює глобальне віддалення від Бога, або, навпаки, сприяє наближенню до Нього. Ми всі відповідальні за те, що відбувається сьогодні навколо. Фрази «я тут ні при чому», «я жертва», «вони винні» недоречні. Накопичені образи, заздрість, злість в наших серцях стверджують темряву і все жахливе і нелюдське в світі.

Ми християни. І це та єдина рятівна ниточка, завдяки якій кожен з нас може врятуватися і змінити світ.

Байдужість не властива християнству. «Ви – сіль землі», – сказав Христос. А значить ми здатні силою своєї віри творити правду Божу на землі і нести світло Христове. Якщо наша віра бездіяльна, то вона нікому не потрібна, як сіль, що втратила свою солоність, яку можна викинути на нехтування (Мф. 5:13). І, судячи з подій, що більшість з нас, на жаль, це забувають, інакше не було б такого скупчення зла і темряви.

Світло християнської віри розвіювало би темряву, наповнювало би простір і перетворювало його. Але цього не відбувається. Чому?

Щоб наповнитися світлом Христовим, потрібно відчинити потаємні вікна і двері свого будинку – розкрити максимально широко своє серце, зробивши його щедрим і велелюбним, зробити зрячими очі і сприйнятливим слух.

В першу чергу слід зрозуміти, про що нам говорить Христос. Істинне розуміння його слів, Його Божественного вчення, можливо лише в тому випадку, якщо ми будемо прагнути жити його життям, тобто в його тілі – в Церкві Христовій.

Тільки беручи участь в Божественних і рятівних таїнствах Церкви, ми зможемо підтримувати зв'язок з Богом, і цей зв'язок стане для нас джерелом безсмертного життя. Отже, ми зможемо мати надію на те, що правильно розуміємо Його Божественні слова, що вірно зберігаємо Його вчення.

Потрібно вслухатися в слова Христові, шукати Спасителя і знаходити.  Євангельські притчі – це не абстрактні розповіді. Вони день у день відбуваються і повторюються в нашому житті до тих пір, поки ми не зрозуміємо їх суті, не відчуємо їх на власному досвіді.

Виявляли ми милосердя до наших ближніх, просячи у Господа благодушного ставлення до себе за грубі порушення і помилки?

Чи пробачили ми борги інших, отримуючи прощення своїх боргів, або уподібнилися немилосердному боржнику, який після випрошеного прощення свого боргу не зжалостивився над тим, хто просив у нього милості?

Чи стали ми, християни, закваскою, що перетворює світ? «Якщо ж дванадцять чоловік (апостолів. – Прим. ред.) заквасили цілий всесвіт, то поміркуй, як ми худі, коли, незважаючи на всю свою численність, не можемо виправити тих, хто залишилися, ми, яким по належному було б досить стати закваскою для тисячі світів!» – каже свт. Іоанн Златоуст.

Чи вживаємо ми на добру справу зароблені працею гроші або ж, подібно нерозумному багатієві, розважаємося і накопичуємо, витрачаємо на порожнє сили і час, забуваючи про духовні багатства і потреби, відвертаємося від вічності?

Чи приносить наша віра плоди кожен день? Чи виконуємо ми заповіді? Чи не є ми по суті смоківницею з притчі, посадженої у винограднику, яка не приносить третій рік плода? Бог приходить шукати плід, але, знаходячи нас безплідними, наказує прибрати з тутешнього життя. 

Якщо наші справи не мають в собі особливої якості вічності, нескінченної Божої глибини, вони, як прах, розпадуться, коли Господь покладе кінець нашого земного життя. Багато наших справ будуть розглядатися як безплідні, тому що не мають необхідної глибини, нездатні влитися у вічність.

Православ'я – це не просто розповідь про Бога. Православ'я – це життя в Бозі, це зв'язок Бога і людини, коли Бог приходить до людини, а людина отримує можливість піднестися до Бога, тобто досягти обоження.

Саме до цього спрямована богооткровенная релігія.

Христос створив Церкву для того, щоб люди, наділені Його духом, перетворювали світ, були світильниками в ньому.

Він закликав нас, християн, в загрузлий в гріхах світ як овець серед вовків (Мф. 10-16). Це означає, що ми повинні зберігати чистоту і любов, віру і правду, довіру до Бога, схилятися перед Його рятівною волею, незважаючи ні на що.

Якщо ми не зберігаємо дух Христів по відношенню до світу, то долучаємося до світу і нічим не відрізняємося від нього. Лише з милосердям Божим ми можемо врятуватися і змінити світ.

Нехай наша віра буде діяльною, а серце милосердним! Нехай не торкнеться наших душ ніщо, що не має іскри любові і вічності. Тільки перебуваючи в Дусі Христовому ми можемо протистояти злу і служити Господу і Його Церкви.

І тільки тоді ми будемо на стороні світла, що виганяє темряву.

Записала Наталя Горошкова