Слово архімандрита Маркелла (Павука), духівника Київских духовных шкіл.

Дуже важка сліпота тілесна, бо людина не може бачити красоту цього світу та позбавлена можливості вільно пересуватися без сторонньої допомоги. Але ще важчою є сліпота духовна, коли неможливо розрізнити, де добро, а де зло, де правда, а де кривда. Саме у духовній сліпоті у всі часи історії перебуває набагато більше людей, ніж у сліпоті тілесній.

Хто не вірує в Христа, який є Світлом для цього світу, або вірує в Нього, але спотворено, той перебуває у темряві.Про це каже Сам Спаситель:«Я – Світло для світу; хто піде вслід за Мною, той не ходитиме в темряві, але матиме Світло життя» (Івана 8:12). Хто не йде за Христом і перебуває в темряві, той так само, як сліпий, не бачить гармонію і красу світу. Його очі в усьому вбачають лише безлад і негаразди, оточуючих він сприймає як супротивників, конкурентів, злодіїв та корупціонерів, запекло і безупинно воюючи за місце під сонцем, але в результаті знову-таки залишається в темряві. Яскравим свідченням цього є щоденні новини на будь-якому телевізійному каналі. Під найпривабливішими гаслами саме духовно сліпі люди починають усі війни та революції.

Нині ми чули Євангеліє про зцілення Христом Спасителем людини, яка народилася сліпою (див. Івана 9:1–38). Учні питали у Господа, хто згрішив, він чи його батьки, що народився сліпим. Христос відповів, що причиною сліпоти не є гріх, а це для того, щоб були показані справи Божі.

Що робить Спаситель? Якщо в інших випадках Христос відкрито не сповідував, що Він не звичайна людина, і старався не розголошувати про чудеса, які звершував, то тут Він прямо говорить: «Я Світло для світу». А далі з пилу під ногами, змішуючи його зі Своєю слиною, робить грязь і помазує очі сліпонародженого, наказуючи йому піти та вмитися в купелі Сілоам. Щойно це було зроблено, незрячий прозрів.

В наш час ми також бачимо багато людей, які знаходяться поза Церквою в духовній сліпоті, і вони не винуваті, що народилися там, де ніколи не проповідувалося Євангеліє. У кожному місті або селі є ті, кого в безбожні радянські роки ніхто не міг навчити основам православної віри. Також багато хто потрапляє у церковні розколи або секти не через свою гріховність, а під впливом пронизуючого вітру, який наганяють політики через ЗМІ.

Це чудо зцілення сліпонародженого підказує, як нам самим звільнитися від духовної сліпоти і допомогти звільнитися від неї іншим людям. Святі отці вчать, що наші слова можуть бути почуті та сприяти зціленню інших лише в тому випадку, якщо вони підтверджені конкретними добрими справами, бо віра без діл мертва.

Але які б великі справи в своєму житті не робили, ми маємо ставитися до них, як до пилу, що в один момент може розвіятися вітром марнославства. Зцілюючу дію наші справи отримують лише тоді, коли просочуються, як пил, Христовою слиною, благодаттю Божою. Це означає, що у будь-якій справі, яку ми робимо, мета має бути одна – отримання благодаті Божої. Якщо ми переслідуємо інші цілі, то всі наші справи і прекрасні слова для навернення у віру людей стають даремними.

Спаситель наказав сліпцю умитися в сілоамській купелі. Це може вказувати на Святе Хрещення. Але всі ми багато грішимо, а тому в даному випадку це може бути непрямою вказівкою Христа на покаяння, з допомогою якого, на думку святителя Феофана Затворника, дія благодаті Хрещення відновлюється. Він наголошує, що покаяння, оскільки ми не можемо не грішити, – це єдиний засіб спасіння в наші дні.

Завдяки покаянню, поєднаному з добрими справами не заради власного успіху, а задля слави Божої, ми стаємо духовно зрячими і можемо бачити та впевнено відрізняти добро від зла. Лише в такому випадку за нами дорогою спасіння захочуть піти інші люди.

Здається, що все дуже просто, але завжди знаходяться ті, хто піддають сумніву значення покаяння в нашому житті. Коли Христос зцілив сліпонародженого, це не сподобалося фарисеям. Вони стали звинувачувати Спасителя в тому, що Він є порушником закону, бо не шанує суботу, а отож, це чудо не від Бога. Інші стали говорити, що Христос – грішник, а тому це чудо несправжнє.

Так і нині багато людей уникають покаяння, тому що лукавий дух і недобрі люди їм навіюють, що не потрібно йти до священиків, бо вони такі самі або й гірші за нас грішники й законопорушники, а тому треба каятися перед Богом лише в душі.

Навіть найближчі та найдорожчі люди, як батьки сліпонародженого, можуть піддати сумніву чудо зцілення, важливість покаяння, боячись стати ізгоями суспільства, білими воронами.

Лише прозріла людина сповідувала Христа Сином Божим і поклонилася Йому. Так і нині лише ті, хто завдяки покаянню і добрим справам поступово звільняються від духовної сліпоти, здатні по-справжньому вірувати і поклонятися Христу.

Скільки людей зараз відчувають, де є правда, на якому вона боці, але, боячись втратити високу посаду чи гарну роботу, вибирають вимушене мовчання або повторюють брехню, поширювану нечесними журналістами, які роблять вигляд, що активно шукають правду. Але оскільки самим шукачам, як фарисеям, що були свідками чуда, вона не вигідна, то все це перетворюється на затяжний процес, якому нема ні кінця ні краю.

Якщо ми, браття і сестри, духовно зрячі й знаходимося в Церкві Христовій, то бережімо свою віру, постійно підтверджуймо її добрими справами, не дозволяймо паплюжити її розкольникам і сектантам, не піддаваймося на дешеві обіцянки політиків. Як закликає святий апостол Яків, пам’ять якого ми вшановуємо також цього дня, «будьмо виконавцями Слова, а не тільки слухачами, що обманюють самих себе» (Як. 1:22). Амінь!