Християнство – це релігія чудес, і з цим не посперечаєшся, але, з іншого боку, чудеса можуть бути серйозною перешкодою для віри.

Коли ми говоримо про Християнство як про релігію чудес, то, перш за все, маємо на увазі головне диво – Воскресіння Христа та весь Його Відкупительний подвиг. Без Спасителя Християнства не може бути. Він є основою, і Він є кінцевою метою життя кожного християнина. Але ми всі люди, тому робимо помилки, а ціна деяких із них буває досить високою. Спочатку неправильне розставлення пріоритетів у духовному житті може призвести навіть до втрати віри, і роль чудес тут не остання.

Якщо сказати точніше, то проблема, звичайно, криється не в самому диві як такому, а в людині. Я неодноразово був свідком того, як люди приходили до Церкви саме за дивом. Вони не шукали сенсу життя, не шукали вічності, не шукали Бога, вони чекали на диво. Іноді це були досить трагічні ситуації, коли тяжко хворів хтось із близьких родичів, а іноді людині просто хотілося якогось струсу, чогось незвичайного, що схвилювало б уяву і фантазію.

Ми всі розуміємо, що Бог не фокусник і не буде робити щось незвичайне, щоб потішити людину, якій Він за великим рахунком не потрібен. У першому випадку, коли не відбувається чуда одужання та хворий родич помирає, люди нерідко покидають Церкву. Вони не заперечують реальність Бога, хоча на словах і можуть позиціонувати себе як атеїсти, але у них часто формується глибока образа на Нього і на весь світ. Усі їхні молитви, пости і навіть участь у Таїнствах були спрямовані на одну мету – збереження життя рідної людини. Так, це непогано, але як би ми кого не любили, земне життя не може мати абсолютної самодостатньої цінності. Якщо такій людині Бог за великим рахунком не потрібен, а точніше, потрібен лише для виконання бажань, нехай і дуже благочестивих, то чому Господь повинен виконувати його прохання? Бог – це не джин із казки про Аладдіна, якого можна викликати, втративши лампу за зручної нагоди. Він милостивий, але Він і справедливий, Він втілення любові, але Він і ревнитель. Нагадаємо собі слова Христа: «Хто любить батька чи матір більше, ніж Мене, не достойний Мене; і хто любить сина чи дочку більше, ніж Мене, не достойний Мене» (Мф. 10:37). Або ще: «Ніхто з тих, хто поклав руку свою на плуг і озирається назад, не надійний для Царства Божого» (Лк. 9:62). Як бачимо, Господь не терпить недомір і напівзамір. Якщо людина чекає від Бога виконання лише своїх прохань, вона віддає Йому лише найменшу і незначну частину себе, але це Бога не влаштовує. Не влаштовує не тому, що Він є якимось самолюбним деспотом, а тому, що Він любить нас настільки сильно, що ми потрібні Йому повністю. Не секрет, що всі люди хворі на гріх, а от якщо зцілятися, то зцілятися повністю. Протягніть Богові лише руку, і Він захоче взяти вас цілком. Якщо лікуватися, то лікуватися до кінця, інакше немає сенсу в лікуванні.

Тільки у такому разі може з'явитися місце для дива. Бог не стане робити чуда на втіху. Кожне справжнє диво повинно мати певну мету служити інструментом зміцнення віри, а не її руйнуванням.

Що ж до другого прикладу, коли людина в Церкві шукає чудес, тим самим десь навіть несвідомо підживлюючи власну уяву, то тут формується ситуація навіть небезпечніша, ніж у першому випадку. Якщо потрапивши в трагічні обставини, не отримавши очікуваного результату і образившись на Бога, християнин згодом через хворобливість ситуації може все це перебороти і змінитися, то для шукача «фокусів» зміна набагато менше ймовірна. А все тому, що йому не болить. Адже нами дійсно нерідко рухає біль. Від неї стає дуже некомфортно, що й змушує нас шукати якісь виходи якщо не повного позбавлення від неї, то хоча б можливості навчитися терпінню. Для людини, яка шукає чудес, проблеми взагалі немає. У нього все лише на рівні емоцій, «ігор розуму», лише на рівні «ох» і «ах».

Такий християнин активно читатиме різні православні мемуари, розповіді про чудеса, але Святе Письмо у нього припаде неабияким шаром пилу. Він буде готовий постійно їздити до паломництв, але рідко підходити до Чаші. Він матиме масу брошурок із прочитаними акафістами, але він ніколи щиро так і не поговорить з Богом. Шукач чудес нездатний до розумової рефлексії ні власного духовного досвіду, ні духовного досвіду святих. У нього навіть саме християнство є поверховим.

Найстрашніше в цій ситуації те, що якщо ми в Церкві шукатимемо чудеса, а не Христа, то обов'язково їх знайдемо. Ворог роду людського не дрімає, і він уміє робити фокуси, та такі, що від справжнього дива одразу й не відрізниш. Досить згадати спокуси прп. Симеона Нового Богослова, свт. Никити Новгородського, прп. Силуана Афонського та багатьох інших святих. Бачення світла, явлення Ангелів і навіть самого про Христа можуть бути оманливими тому, що «сам сатана набуває вигляду Ангела світла, а тому не велика справа, якщо і служителі його набувають вигляду служителів правди» (2 Кор. 11:14–15). Якщо деякі святі подвижники не уникли подібних спокус, то тим більше нам і поготів не варто з цим жартувати. Навіть якщо шукач чудес не впаде в духовну оману, то вже настане момент, коли його хитку віру спіткає таке випробування, перед яким вона ніяк не встоїть – це будинок, збудований на піску (Мф. 7:26–27).

Євангельська історія почалася з чуда Втілення та прийняття людської природи Сина Божого. Чудеса в Церкві відбуваються й донині. Але мені здається, що їхня значущість та інтенсивність поступово падають. Час перебування Сина Божого на землі був особливим, неповторним, а тому й сповненим неймовірних подій: від перетворення води на вино до воскресіння мертвих. Сьогодні ж реально християн стає все менше, а ті, що є, сильно підбадьорювали свою «солоність». Заради чого і заради кого в такому разі Богу творити чудеса? Думається, достатньо того, що Господь уже зробив і продовжує робити для нас. Це і Його Відкупительний подвиг, і реальність Євхаристії. Ми живемо в досить тривожний і непростий час, тому сьогодні важливим є не стільки порушення природи, скільки вміння бачити Промисл Божий. Чудо не обов'язково має бути явним, як блискавки на небі. Набагато більше чудес у звичному перебігу життя. Це і послані нам у потрібний момент люди, і якісь раптові події, що кардинально змінюють напрям земного шляху, і думки, що прилетіли «нізвідки», і вирішення проблем, що виникли. Ми бачимо, як швидко і дуже круто змінюється навколишній світ. Він і так був ненадійний, а сьогодні його надійність просто розсипалася. І ось головним дивом сьогодні для нас, християн, має стати вміння жити з повною довірою до Бога, Того, Хто ніколи не підведе, не зрадить і не осоромить покладених на Нього надій.

Протоієрей Володимир Долгих