Виправдання для духовних ледарів, або Неспроможність теорії реінкарнації

Серед наших співвітчизників досить популярна віра в реінкарнацію, причому безвідносно до тієї релігійної системи, в якій вона виникла і сформувалася.

У приватних розмовах нерідко доводиться стикатися з тим фактом, що люди вірять у перевтілення душ, оскільки це їм просто подобається. Вони також можуть вірити і в Христа, і в Будду, і у Вселенський Розум і ще невідомо у що. Сама по собі така позиція абсурдна, тому що все перераховане не може поєднуватися в одній релігії, в одному світогляді, навіть, наприклад, самі буддисти не вірять у Будду як бога і богом його не шанують. Світоглядно-релігійна каша подібного роду може сформуватися в голові лише за абсолютно поверхового знайомства з тією чи іншою релігією. Такі люди, які вірять у реінкарнацію, спокійно можуть вважати себе християнами, хрестити дітей у наших храмах і освячувати кошики на свята. Справжнє християнське життя вимагає від людини максимальної віддачі, постійної роботи над собою у справі боротьби з вадами та вирощування чеснот. Тому мені здається, що віра в перевтілення душ – це свого роду духовне заспокійливе, мовляв, нічого страшного, якщо я погано проведу це життя, якщо щось не так, то виправлю своє становище в майбутньому. Насправді ж ставлення до реінкарнації у таких людей таке ж поверхове, як і взагалі ставлення до духовного життя, і якщо хоч трохи в цьому орієнтуватися, то зовсім неважко буде сформувати відповідні аргументи проти. Я розумію, що справжні християни не приймають цю східно-релігійну теорію, але варто трохи про неї поговорити, щоб при необхідності знайти правильні слова для наших заблукалих друзів і близьких.

Отже, є аргументи, які прихильники реінкарнації використовують як доказ її істинності, а є аргументи, що говорять про її хибність. Тому треба сказати про неспроможність перших та спроможність других.

Ті, хто вірить у перевтілення душ, часто і старанно вишукують в мережі свідчення людей, які нібито згадують свої минулі життя. Насправді тут не все так однозначно, адже подібні спогади часто відчувають діти. Коли про них з'являється інформація в ЗМІ, то проходить досить багато часу, що вкрай ускладнює наукове дослідження даного феномену. Крім того, ми повинні пам'ятати, що мозок і психіка дитини дуже ковкі, легко піддаються сторонньому впливу і навіюванню, а нафантазувати так можна дуже багато. Також переважна більшість феноменів «спогадів» минулих життів виникала саме в індуїстському середовищі, що не може не породити сумнівів у істинності подібної аргументації. У деяких присвячених реінкарнації книгах чи брошурах описано безліч свідчень пригадування минулих життів, але практично всі вони одноманітні, або взагалі їх не можна перевірити.

Наступний аргумент на користь адекватності теорії перевтілення душ пов'язаний із вказівкою на ту думку, що вона нібито вирішує проблему існування страждань зла у світі. Але таке розуміння досить поверхове. Згадаймо про те, що кожне наступне життя душа проживає як розплату за життя попереднє, за скоєне в ньому зло. Таким чином, виходить, що проблема зла та страждань не вирішується, а фактично розтягується у нескінченність. Не буде відкриттям той факт, що суспільства, які вірять у перевтілення душ, сумно відомі своєю зневагою до медицини, гігієни, людей з вродженими дефектами, жебраків та ін.!?

Деякі прихильники теорії реінкарнації стверджують, що у неї вірили християни перших століть. І знову ми бачимо пропагандистську думку, яка не має нічого спільного з історичною реальністю.

Якщо хтось і вірив у реінкарнацію на початку нашої ери, то це були гностики, проти яких досить активно боровся, наприклад, свт. Іриней Ліонський, до речі, читаємо в нього таке: «Вчення про переселення (душ) з тіла в тіло ми можемо спростувати тим, що душі нічого не пам'ятають з того, що раніше було з ними. Бо, якби вони були зроблені для того, щоб випробувати всякий рід діяльності, їм належало б пам'ятати те, що було раніше зроблено, щоб доповнити недостатнє і щоб не безперервно займатися все одним і тим же і не нести жалюгідної праці, - бо поєднання з тілом не могло б зовсім знищити пам'ять і ясне уявлення минулого, особливо якщо для цього прийшли (у цей світ)». Аргументація свт. Іринея дуже хороша, адже справді якщо ніхто з людей ніколи не може згадувати про злочини, скоєні нібито в колишніх життях, то як же можна понести за них відповідальність, а тим паче виправитися?

На продовження висловлених суджень слід відзначити тепер аргументацію проти теорії реінкарнації. Якщо ми нічого не знаємо про скоєне раніше зло, то як тоді зможемо уникнути його повторення? Відповіді на це питання немає, а ось посилення проблеми зла та страждань – є. Без роботи з помилками ніякий прогрес принципово неможливий. З іншого боку, якщо вірити, що кожна душа шляхом численних перевтілень стає все кращою і кращою, то має бути видно загальне моральне зростання людства. Але ми, навпаки, спостерігаємо зворотний процес. Ніколи людство не чинило стільки зла, як у XX-XXI століттях. Людські жертвопринесення ацтеків – лише «квіточки» в порівнянні з масовими вбивствами, геноцидами, тероризмом, колосальним розвитком зброї та ін. сумними прикладами, що мали місце в недалекому минулому і спостерігаються нами сьогодні.

Давайте ще уважніше придивимося до азіатських країн, тієї ж Індії. Хоча вона формально і є демократичною державою, але реально все ще зберігає внутрішньо кастовий устрій. А ось теорія реінкарнації є чудовим виправданням такого сильного соціального поділу. Мало того, що багаті люди вважаються нібито найчеснішими, тому що займають високе соціальне та матеріальне становище, так ще й ділитися своїм багатством їм зовсім нема чого, нема чого допомагати хворим і знедоленим, адже так їм можна зіпсувати карму і тільки нашкодити.

Ще один аргумент проти теорії реінкарнації пов'язаний із вірою у фіксовану кількість душ, тобто нові душі не створюються, не народжуються, не виникають. Тоді мимоволі виникає питання: як тоді пояснити зростання населення планети, особливо враховуючи, що частина душ розчиняється в нірвані (у буддизмі) чи Брахмані (в індуїзмі)? Відповідь, гадаю, тут очевидна – ніяк.

Отже, очевидно, що теорія реінкарнації є хибною. Не існує жодних виразних аргументів на її користь. Вона говорить про циклічність буття, тому применшує значення історичного процесу, оскільки виключає можливість виникнення вирішальних, доленосних подій. Вона усуває гостроту людського життєвого вибору, а звідси й відповідальності за нього. Вона вчить про те, що «порятунок потопаючого – справа рук самого потопаючого», адже він сам винен у своєму тяжкому стані. Вона підтримує гордість у багатих та сором у бідних, у ній немає місця пробаченню. Ось і виходить, що теорія реінкарнації не просто інтелектуально неспроможна, а ще й морально небезпечна. Єдине, для чого вона годиться, так це для самовиправдання своєї духовної ліності, ну і для застільних розмов ні про що.

Протоієрей Володимир Долгих

Опубликовано: ср, 24/11/2021 - 11:16

Статистика

Всего просмотров 1,180

Автор(ы) материала

Социальные комментарии Cackle