Роздуми єпископа Каширського Іова, ректора Почаївської духовної семінарії, про воскресіння Лазаря і Христове Царство, яке після Хресного шляху Христа і Воскресіння стане доступним для Його послідовників у всьому світі. 

Як сказано у тропарі свята, перед Своїми стражданнями, бажаючи переконати всіх у спільному воскресінні, Христос Бог «воздвигл», підняв із мертвих Лазаря Чотириденного. Тому ми, як Єрусалимські діти, тримаючи в руках свій символ перемоги – розпущені зелені гілки верби і завжди зелені гілки пальм (ваій), співаємо Переможцеві смерті хвалебну пісню: «Осанна у вишніх, благословенний Той, Хто  в ім'я Господнє».

Господь напередодні Входу в Єрусалим явив головне і радісне свідчення, що ми воскреснемо. Щоб запевнити нас у загальному для всього людства воскресінні Він воскрешає людину, тіло якої уже має неприємний запах від  тління, воскрешає Своїм голосом: «Лазарю, вийди звідси!». Так і ми віримо – настане час, коли наш Всемогутній Бог Христос і нам, як і всім померлим, виголосить: «Виходьте зі своїх могил! Вставайте мертві!».

Христос повертає до земного життя Свого учня лише для того, щоб він міг послужити Церкві, ставши єпископом на Кіпрі. Так і кожного з віруючих Господь воскрешає від гріховної смерті до нового життя заради служіння Йому.

У стародавній Церкві у Лазареву суботу і в сам день свята оголошені приймали Святе Хрещення. Для них на Божественній літургії в суботу читався уривок з Послання до євреїв, в якому є повчальні і для всіх нас слова: «Служитимемо Богові з побожністю й зо страхом, бо наш Бог то палючий вогонь» (Євр. 12:28-29). Будь-яку людину до Її Хрещення можна порівняти з чотириденним Лазарем, духовно мертвим і зі смердючими гріхами. Після Таїнства Хрещення у християнина починається нове життя. Він приступає до служіння Богу. А йому треба служити тільки з благоговінням і страхом, обережно, з любов'ю, як найближчому і вірному Другу. «Бог — вогонь поядающий!» Він спалює Своєю благодаттю наші гріхи, пристрасті і пороки.

Головна тема Апостольського читання (Флп. 4: 4-9) у свято Входу Христового до Єрусалиму — заклик до радості: «Радійте завжди в Господі; і ще кажу: радійте!».
Радіти ми повинні тому, що з пришестям в наш світ і в наше життя Христа-Царя починається в нашій душі Царство Боже. Настанню цього Царства радіють прості жителі Єрусалиму і особливо немовлята і всі чисті душею діти. Книжники і досвідчені по-земному старці — народні правителі не тільки не радіють — вони заздрять, нарікають і замишляють вбивство Царя-Христа. Їм, політикам, не підходить такий цар на молодому віслюку — їм потрібен земний диктатор у всеозброєнні, на бойовому коні — не тільки для звільнення батьківщини від поневолювачів, а й для земної влади над усім світом. Така зброя духовної влади над світом, як лагідність, про яку говорить апостол Павло, їм не подобається.

«Лагідність ваша нехай буде всім відома», — продовжує писати апостол Павло в Посланні до филип'ян. Чому відмінною рисою християнина повинна бути лагідність? А тому що наш Цар на молодому віслюку — лагідний. На такому поширеному і загальнодоступному транспорті, як осел, в Єрусалим, як в наші дні на велосипеді, в'їжджали тисячі. А ось на конях, та ще породистих, в кращому випадку, могли сотні. Христос, навіть після воскресіння Лазаря, на віслючку в очах єрусалимської знатної публіки не виглядав серйозно. Лагідному цареві на ослі раділи тільки лагідні діти і «убогі духом», яким Христос в заповідях Блаженств обіцяв Своє Царство. Але духовна лагідність і є справжньою силою, здатною підкорювати серця без будь-якого насильства...

Під час Свого урочистого Входу в Єрусалим Христос явив себе Царем всього Всесвіту і відкрив, явив, показав всім нам, по-сучасному презентував своє Царство.
Як Цар-Христос не схожий на земних правителів, так і Його Царство зовсім інше, ніж земні держави. У Нього немає земної сили і могутності. Його армія — це лагідні діти, духовна зброя яких хвалебні вигуки «Осанна!». Так, осел — покірна тварина, вона може символізувати і людей, які смиренно виконують волю Божу, з радістю підставляють свою спину Господу: твори, Боже, волю Твою.
Аристократія Христового Царства – «убогі духом», ті, про яких він сказав в першій заповіді Блаженств, ті, які сподіваються тільки на Бога, а не на якісь земні блага.
Почесні громадяни Його Царства «вигнанні правди заради», яким він обіцяв Царство в останній заповіді Блаженств. Таким чином, громадяни Його Царства дуже схожі на Свого Царя. Його Царство не засноване на диктатурі, а тільки на жертовній любові. Він йде в Єрусалим не податки і данину збирати з народу, а Себе Самого повністю віддати тим, кого Він полюбив, віддати себе всім, всьому світу!

Христове Царство, а на землі — це Його Церква, нікому неможливо зруйнувати. Воно — вічне! Архангел Гавриїл сповістив Діві Марії, що «Його Царству не буде кінця». Це ж пророцтво без будь-якого доповнення святі отці Першого Вселенського Собору включили в Символ віри. Христове Царство після Хресного шляху Христа і Воскресіння стане доступним для Його послідовників в усьому світі, для всіх тих, які відкриють двері своїх сердець для вічного царювання Христа-Царя, для тих, які стають живими плодоносними ваіями для радісної зустрічі Спасителя!

Бажаю всім також увійти в Царство Боже на землі — в істинну Церкву Христову, в Небесний Єрусалим — і після страждань Голгофи вічно радіти з воскреслим Спасителем!