З роздумів митрополита Антонія (Паканича) під час паломництва на Афон.

Безліч висловів і думок афонських старців знає широка аудиторія.

Віряни намагаються в тій чи іншій мірі доторкнутися до афонської спадщини, перейнятися багатовіковим досвідом духовного життя насельників Святої Гори.

Але є спільне, об'єднавче джерело у всіх цих висловлювань. Є одна проста мудрість.

Афонські старці доносять до світу насамперед урок найглибшого смирення. Вони вказують нам своїм життям і подвигами, як і в чому шукати спасіння: потрібно постійно просити милостині в Бога, стати вбогим духом перед Ним.

Що це означає?

Це означає, що все в нашому житті потрібно сприймати як найбільшу милостиню від Господа. Усе добре й корисне для нас - аванс, милостиня Божа, якої ми з вами, жебраки й убогі, в жодному разі не варті. Ми повинні усвідомити, що не можемо існувати без цієї милостині, що потребуємо її, як голодний шматка хліба.

Афонські старці зі щирою скрухою сприймали свою недостойність, так і нам потрібно постійно тримати в голові, що ми не гідні того хорошого, що маємо, це милостиня, послана нам згори.

Якщо ж погане відбувається в нашому житті, слід говорити собі, що ми через свої гріхи варті ще гіршого. Господь милостивий і не віддав нам по заслугах, ми переживаємо все в легшій формі, ніж повинні.

Якщо ж почнемо все в своєму житті вважати милостинею від Бога нам, немічним, якої ми не заслужили, то наблизимося до стану праведників.

Формулою справжньої праведності є смирення і скруха серця, помисли якого ведуть до істинного поклоніння Живому Богу, яке втілюється в догоджання Йому.

Для того, щоб догодити Богу, для справжнього служіння Йому людині слід «ходити перед Богом» (Бут. 5:22), тобто всі свої вчинки й дії щохвилини та щомиті виносити на суд Божий, віддавати все в своєму житті на Його волю, в Його руки і Його піклуванню. Має бути повна довіра Творцю. І співпричетність Йому. Ні кроку, ні слова, ні думки без Бога.

Така довіра неможлива без сердечної прихильності. Саме вона надзвичайно необхідна для богоугодного життя. Тому Господь і волає через пророка Осію: «Я милості хочу, а не жертви, і Богопізнання більше від всеспалень» (Ос. 6: 6).

Господа у всій Своїй силі приймають не удавані праведники, не книжники та фарисеї, а митарі та грішники у скрусі серця, які усвідомлюють свою неміч, свою неспроможність без Бога і через товщу гріхів шукають і жадають Його.

Горді, сподіваючись на силу своїх молитов і поклонів, не потребують милості Божої і Його милостині. Вони вважають себе й так гідними порятунку. Вони заслужили це.

Милість необхідна тим, хто шукає і прагне її, тим, хто усвідомлює свою неповноцінність, яка долається благодаттю Духа Божого через смирення і покаяння, за допомогою церковних Таїнств. Вона потрібна тим, хто вважає себе останнім грішником.

Прагнення змінитися з упованням на всесильну допомогу Божу і є покаянням.

Важливо пам'ятати настанови святих афонських подвижників, наслідувати їх смирення.

І поки ми будемо вважати себе недостойними, поки будемо вірити, що всі блага в нашому житті дані нам незаслужено, з великої милості Божої, поки будемо просити милостині в Творця й сподіватися на Нього, Господь буде з нами.

Записала Наталя Горошкова