Він не в колодах, а в ребрах. Його вже побудував там Бог, але ти серйозно запустив своє внутрішнє святилище. Саме час відродити храм душі.

«А ви, улюблені, повчаючи себе найсвятішою вашою вірою, молячись Духом Святим, бережіть себе у Божій любові, чекаючи милості Господа нашого Ісуса Христа для вічного життя» (Іуд. 1: 20-21). Перша проблема людини починається з відсутності твердої впевненості в існуванні невидимого паралельного світу і, найголовніше, Творця нашого – Бога. Такі боги, як «щось там є», «вищий розум», «а їх багато», не насичують душу людини реальною життєвою силою. Апостол тому і називає віру найсвятішою, бо вона походить від вищої цінності всесвіту – Господа.

Переконаність в існуванні Бога-Трійці і впевненість у дії Його законів і є та основа, з якої починається міцне духовне життя християнина. Коли серце твердо каже «вірю», по тілу розливається радісний і світлий спокій. Які можуть бути проблеми, якщо всі проблеми – тимчасові, а головний скарб лежить за межами простору і часу, приготований віруючому для вічної насолоди? Віра задає імпульс усьому життю людини, змінює реальність навколо неї, дає сили на розвиток і всеціло перемінює її. Щоб закласти в серце камінь віри, потрібно постійно працювати над собою. Знаходьте час на читання і вивчення церковного Передання, міркуйте критично, зіставляйте вчення з реальністю людського життя. У вашому серці почне розцвітати справжній сад.

Але будь-який сад вимагає догляду. Ви ж прекрасно знаєте, що молитва – це повітря для душі, волога для духовних квітів серця. Молячись Богові щиро, ви вже незабаром відчуєте, як груди наповняться свіжістю, а життя немов би стане легше, навіть якщо зовнішні перешкоди і збережуться. Покладіть всю свою надію на Бога, і Він допоможе вам подолати всі труднощі і негаразди, а головне, подасть те, що ми звикли називати благодаттю. Занадто єлейно звучить? Назвіть це енергією Господа. Зарядіться від Нього через молитву. Але не потрібно сприймати це як щось споживче. Молитва допомагає вибудовувати і підтримувати ваші особисті стосунки з Богом, щирі і чесні.

Як тут не сказати про любов? Сам Бог є Любов. Адже він заплатив дорогу ціну за можливість для цивілізації людей повернутися в райські обителі. Щоб жити в Божій любові, потрібно навчитися жертвувати. Що ми робимо для людини, що потребує нас, те ми робимо для Бога. Тут ніби все зрозуміло, але як на ділі? Показуємо ми дієву любов до інших людей? Чи слова Святого Письма залишаються лише словами? Так, це дуже важко. І при розумінні всієї складності здатності принести жертву заради іншої людини – найменшу, розкривається і велич Божу, і справжня цінність любові, і власна нездатність творити добро. Але ж ми відчуваємо в серці любов Бога до нас? Нехай же любов допомагає нам будувати храм усередині себе, а також ділитися нею з людьми навколо.

Складно мати віру, виявляється, навіть завбільшки з гірчичне зерно, адже гір ми не рухаємо. Та й життя складається з компромісів з совістю (на жаль), а не систематичному і принципове відстоювання своїх релігійних переконань. Іноді нам дуже зручно сподіватися на милосердя Бога або порахувати, що проявити волю і зробити комусь зауваження, висловити свою позицію християнина і припинити беззаконня – не до місця. Може і так. Деякі з тих, кого ми бачимо на іконах, вважали інакше, за що поплатилися життями і зробили крок у безсмертя. Але Бог дійсно милостивий до нас. Він шкодує нас і прекрасно розуміє, що ми не спецназ ангельського чину. Буває, що ми в своїй ревності прагнемо стати духовно «крутими», у нас, звичайно ж, не виходить. Ми сумуємо. Але не варто. Бог бачить наше серце і наші наміри, і Він обов'язково нас підтримає.

На вірі в Бога, з молитвою до Нього, любов'ю Його і надією на милість Творця ми і будуємо в серці головний в нашому житті храм. Нехай він буде якомога красивішим і більш прикрашеним цими чудовими чеснотами в кожному з нас.

Володимир Басенков