Слово архімандрита Маркелла (Павука), духівника Київских духовных шкіл.

Зазвичай ми сприймаємо святість як щось для нас недосяжне, бо розуміємо, що багато грішимо. Чи є серед нас ті, хто ніколи не гнівається, не об’їдається, не сумує, не має пристрасті до грошей, не допускає в своє серце нечистих хтивих думок, уникає марнославства й гордині? Більшість людей вважає, що якщо не злукавиш, не схитруєш, то не проживеш. Але Бог усіх закликає до святості: «Будьте святі, бо святий Я» (Лев. 11:44). Крім того, ми належимо (вдумаймося!) до Єдиної Святої Соборної і Апостольської Церкви, а якщо ми її члени, то покликані бути святими. Життя людини, яка не прагне до святості, – протиприродне. У давнину тих, хто втратив кращі людські якості, називали виродками.
Що означає бути святим? Це значить завжди намагатися діяти по правді, не миритися з лукавством, плекати в серці не плотську й егоїстичну, а справжню самовіддану любов до Бога і ближнього.
Бути святим у світі, який лежить у злі, завжди було непросто. Оточуючі люди та середовище постійно підштовхують поводитися нечесно, служити лукавому.
Зрада святості починається з дитячих шкільних років, коли, обманюючи батьків і вчителів, списуємо домашнє завдання, користуємося шпаргалками на екзамені. Пізніше, за компанію, тайкома вживаємо спиртні напої та починаємо курити. Як зізнається у своїй «Сповіді» Блаженний Августин, саме щоб догодити товаришам, він у дитинстві брав участь у крадіжках, потім у юнацькі роки втратив цнотливість.
Перша Неділя після П’ятидесятниці присвячена Церквою всім святим з часу Її народження, а наступна – усім руським святим. Вони були такими самими людьми, як і ми, але зберегли вірність Христу, служили правді, незважаючи на шалений тиск з боку сильних цього світу та оточуюче розпутне середовище, і стали переможцями лукавого. Серед них десятки тисяч мучеників і сповідників, безкровних мучеників – преподобних, а також святителів, які не хотіли жити обманом і всупереч забороні й насмішкам безстрашно проповідували Слово Боже та вказували людям шлях до спасіння.
Чи лише одними власними силами вони долали важкі випробування та спокуси? Звичайно, що ні. Не випадково пам’ять усіх святих і руських святих відзначають одразу після Святої П’ятидесятниці, бо на складних дорогах життя їм допомагала всесильна благодать Божа. Серед святих є багато й тих, хто активно впливав на політичні процеси свого часу. Це святі рівноапостольні князь Володимир і княгиня Ольга, благовірний князь Олександр Невський, преподобний Сергій Радонезький, святитель Арсеній, митрополит Ростовський, святитель Павло, митрополит Тобольський, священомученик Володимир, митрополит Київський, та багато інших. Але політичні змагання не були для них самоціллю. Головним сенсом їхнього життя було стяжання Божої благодаті. Саме завдяки цьому вони діяли відважно, а їхні слова мали велику впливову силу.
Як стяжати благодать у своєму серці? Хтось для цього суворо постує, регулярно сповідується й причащається, інші багато моляться або намагаються щодня робити добрі справи. Наприклад, наш преподобний Микола, якого стародавні кияни назвали Святошею, щоб здобути благодать, змінив князівські покої на бідну келію ченця, нарівні з усіма працював на кухні, колов дрова, носив воду для братії. Преподобний Євстратій Постник завдяки посту стяжав таку велику благодать Божу, що, перебуваючи у полоні розіп’ятим іудеями на хресті, не зрікся православної віри, а мужньо сповідував Христа Спасителя. Преподобний Агапит Печерський завдяки безкорисливому й уважному лікуванню хворих силою благодаті міг зцілювати навіть тих, кого інші лікарі вже прирекли на скору смерть.
Тож не вважаймо, що святість – це щось для нас недосяжне. Прагнення до неї має стати нормою нашого життя, бо лише так ми зможемо наблизитися до Всесвятого Бога. Саме святість відкриває для нас справжній, а не надуманий і обманливий сенс життя тут, на землі, і дарує життя вічне в Царстві Небесному. Амінь!