Відповідає диякон Андрій Музольф.

У церковному Уставі ніде не прописано, скільки разів варто людині приступати до Таїнства Сповіді. Та й взагалі, частота участі людини в Таїнствах Церкви є особистою справою самої людини, на яку Церква ніколи не намагалася накласти свої зобов'язання. Церква може рекомендувати людині, як вчинити в цій ситуації, зокрема – при визначенні того, скільки разів потрібно сповідатися у Великий піст, але вона ніколи не зобов'язує робити це частіше.

Святі отці завжди наполягали на тому, що сповідь – це насамперед найкращий засіб для боротьби людини з гріхом. Святитель Григорій Ніський зауважує, що сповідання гріхів робить не що інше, як видалення та відчуження від поганих справ. А отже, і людина, якщо хоче якнайкращого результату в процесі такої боротьби з гріховними пристрастями та пороками, повинна якнайчастіше приступати до сповіді.

При цьому ми, звичайно, повинні усвідомлювати, що сповідь як така необхідна зовсім не Богу, а нам самим. Господь від кількості наших приходів на сповідь не стане ні біднішим, ні багатшим. Але водночас Він і любити нас від цього не стане ні більше, ні менше. Бог завжди любить нас однаково навіть тоді, коли ми Його відкидаємо і не хочемо виконувати Його волю.

За словами преподобного Єфрема Сиріна, Бог хоче почути від нас наші гріхи не тому, що не знає їх, але тому, що Йому завгодно, щоб ми через сповідь прийшли до тями своїх гріхопадінь. А святитель Іоанн Златоуст додає: «Бог вимагає від тебе визнання не для того, щоб покарати, а щоб простити, не для того, щоб Йому впізнати твій гріх, – хіба Він і без цього не знає? – але щоб ти дізнався, який борг Він прощає тобі. Він хоче показати тобі велич Своєї благості для того, щоб ти невпинно дякував Йому, щоб ти був повільнішим на гріх і ревнішим до чесноти».

Таким чином, саме внутрішнє відчуття необхідності прийти на сповідь, щоб очистити себе від усього того, що заважає нам наблизитися до Бога, має бути тим фактором, який визначає частоту нашого вдавання до цього святого Таїнства.