Відповідає протоієрей Володимир Пучков.

«...Світ у злі лежить» (1 Ін. 5: 19), – читаємо в посланні апостола Іоанна. При всій очевидності даного твердження для багатьох воно залишається незрозумілим. Деякі сприймають навколишній світ як цілком зло і всі сили тратять на те, щоб їх спосіб життя не був схожий на життя звичайних людей. Одяг, звички, переконання, лексикон... Все в такій людині навіть не говорить, а кричить: «я православний, я вам не всі»! При цьому світу він боїться і навіть до природних речей ставиться насторожено. Самим що ні на є класичним прикладом такого ставлення до світу стали сумнозвісні пензенські закопанці. Благо цей приклад, незважаючи на всю хрестоматійність, залишається одиничним. Втім, це легко пояснити. Складно відгородитися від навколишнього світу і не підпасти під спокусу марнославства. Загальновідоме «несьм якоже прочии человецы» (Лк. 18: 11) – найпоширеніший і найдієвіший спонукальний мотив, що не дозволяє тим, хто боїться світу, втекти від цього самого світу в ліси.

Крім того, чи не про мир як Боже творіння сказано, що Бог так полюбив його, «що віддав Сина Свого Єдинородного, щоб всякий віруючий в Нього, не загинув, але мав життя вічне» (Ін. 3:16).

Отже, світ, що лежить у злі, і творіння Боже в своїй повноті не одне і те ж.

Логічним було б припустити, що в такому випадку апостол говорить виключно про людську спільноту, яка знаходиться в занепалому стані і продовжує жити гріхом, незважаючи навіть на хрест Христовий. Однак і таке твердження потребує певного уточнення, адже і Церква Христова, представлена в Новому Завіті, як спільність тих, хто спасється, теж знаходиться в світі і несе свою місію серед людей. Обмежити світ, що лежить у злі, як усіх, що знаходяться за межами Церкви, теж навряд чи можливо. Бо Церква об'єднує грішників, що каються, і її містичні межі далеко не фіксовані. Всякий вірний, що згрішав, виявляється за їх межами з моменту здійснення гріха і до моменту покаяння. Інакше не просив би кожен священик в молитвах перед сповіддю «з'єднати Церкви» тих, хто каються, зауважте: вірних, церковних і тих, то регулярно беруть участь в Таїнствах.

Здається, найправильніше буде визначити світ, що лежить у злі, як співтовариство тих, хто причетний до однієї певної ідеології. Ідеології вигоди. Ідеології пріоритету власних інтересів. Ідеології непідсудності гріха, особливо якщо останній зручний, приємний і знову-таки вигідний. Ця ідеологія давно не виправдовує гріх. Вона навіть не заявляє його нормальність. Однак стверджує гріх як щось само собою зрозуміле, загальнообов'язкове і безальтернативне. Пам'ятаєте нав'язливо миготливу в Інтернеті історію про ініціативу, що нібито з'явилася в якомусь американському штаті оподатковувати громадян, які не мають зброї, нібито за те, що вони безвідповідально ставляться до власної безпеки і за них про цю саму безпеку доводиться піклуватися тим, хто зброю має? Це наочна ілюстрація ідеології світу цього. Далеко не бездоганне з моральної точки зору явище (я, звичайно, сказав би й інше слово – гріховне, але якось не хочеться давати привід для дискусії на тему, не про яку мова) – володіння зброєю вже не виправдовується необхідністю самооборони і навіть не підноситься як таке, яке лежить в області відповідальності кожного. Більше того, воно і як норма вже не затверджується. У ньому намагаються змусити побачити норму, яка до того ж настільки сама собою зрозуміло, що всіх, хто їй не відповідає, слід засуджувати. «Не грішиш – гідний осуду»  – ось девіз «світу, що лежить у злі». Тому він з легкістю стверджує нормальність самих бридких збочень і останніми словами охаює всякого, хто ратує за традиційні, природні цінності і не боїться говорити правду, називаючи добро добром, істину істиною, а порок пороком.

Саме про цей світ говорить апостол, застерігаючи від дружби з ним, оскільки остання є ворожнечею з Богом (як. 4:4). Саме цьому світу протиставляє себе Церква Христова.

Християнину не слід плутати з цим світом світ як творіння Боже або людське співтовариство. Разом з тим не можна забувати, що з цим світом неприпустимий ніякий, навіть самий незначний компроміс. А в справі протистояння злу, що панує в цьому світі, немає і не може бути дрібниць.