Відповідає Андрій Музольф, викладач Київської духовної академії. 

Якщо людина постійно зраджує і здійснює підлості, чи зобов'язані ми з ним і далі спілкуватися як ні в чому не бувало?

В одній зі своїх проповідей святитель Миколай Сербський зауважує: «Чим би було людське суспільство без прощення? Звіринцем серед звіринця природи» На думку святих отців, прощення – це та чеснота, яка уподібнює нас Самому Богу. Богу, ім'я Якого Любов. Коли апостоли запитували, скільки разів можна прощати людину: «чи до семи разів?» – Спаситель на це відповів: «Не до семи, але до семи разів сімдесяти разів» (Мф. 18:21–22). А це означає, що прощати потрібно завжди, адже без прощення наше серце, за словами преподобного Єфрема Сирина, перетворюється на кам'янистий ґрунт, в якому зерно християнської віри ніколи не зможе прорости.

В одному фільмі був такий епізод: якийсь хлопчик під час Другої світової війни жив серед всіляких звірств есесівців, настільки жорстоких, що сам хлопчик буквально посивів за кілька днів свого життя. Дещо пізніше він разом з групою партизан натикається на розорений німецький обоз, де знаходить портрет Гітлера. Від злості він починає стріляти в цей портрет, але під час такого «розстрілу» портрета саме фото змінюється: з кожним пострілом Гітлер стає все молодше і врешті-решт це вже не вождь Третього рейху, який претендує на світове панування, а дитина в ліжечку. У цей момент хлопчик, який став старим, зупиняється і припиняє стрілянину.

Наведений вище приклад дуже барвисто показує, що таке прощення в справжньому сенсі цього слова. Пробачити – це, по суті, побачити в людині не того, ким вона є в даний момент, в момент зради або чогось подібного до цього, а того, ким вона була раніше, коли ще нічого поганого не зробила. Пробачити – побачити в людині не грішника, а образ і подобу Божу. І саме цей фактор повинен служити певним нагадуванням для нас в той момент, коли перед нами постане вибір: прощати або не прощати. Так, по-людськи іноді буває дуже складно пробачити того, хто тебе зрадив, і продовжувати з такою людиною спілкуватися далі як ні в чому не бувало. Але при цьому ми повинні згадати Того, чиє ім'я ми носимо як загальне. Ми християни, а це означає, що ми послідовники Христа. А як вчинив Христос з тим, хто його зрадив? Зараз мова йде зовсім не про Юду, а про іншого апостола – Петра, який також зрадив свого Вчителя, але згодом розкаявся і став первоверховним апостолом. Пам'ятаючи про Його приклад, але в першу чергу пам'ятаючи і слова, і вчинки Самого Христа, ми також повинні прощати і сподіватися на те, що людина, яка згрішила проти нас, обов'язково виправиться.