Сьогодні Церква святкує пам'ять одного з найвідоміших святих – Іоанна Златоуста. Його ім'я ми чуємо на богослужінні понад 300 днів на рік. Воно виголошується наприкінці Літургії: «Иже во святых отца нашего Иоанна, архиепископа Константинопольского, Златоустого». А згадується цей святий тому, що Літургія, яка найчастіше звершується в храмі, носить його ім'я.

Зрозуміло, що святого Іоанна не можна назвати автором євхаристичного богослужіння. Як ми всі знаємо, Таїнство Євхаристії було встановлено самим Христом на Тайній вечері і відтоді відбувалося безперервно. Щонеділі апостоли та перші християни збиралися для здійснення Євхаристії (див. Дії 20:7).

Спочатку це були особливі ритуальні вечері – агапи. Християни збиралися ввечері, разом вечеряли, під час вечері читалося Писання і співалися псалми, а потім головуючий – єпископ чи священик, звершував молитву над хлібом та вином і просив, щоб Господь зробив їх істинним Тілом та істинною Кров'ю Христа. Хоча давні книги донесли до нас приклади цих молитов, вони найчастіше були просто імпровізацією священика. Поступово це богослужіння ускладнювалося, стало проблематично здійснювати його під час звичайного прийому їжі, і тому спочатку богослужіння звершували поза вечерею, а потім перемістили на ранковий час.

Однак ці богослужіння були скрізь різні, у різних містах існував свій порядок Літургії, а найголовніше – свій набір молитов для цього богослужіння. У вас може виникнути питання: а до чого тут святий Іоанн Златоуст? Справа в тому, що багато хто, коли чує про Літургію святителя Іоанна, уявляє, що святий Іоанн написав Літургію від початку до кінця, розробив усі обряди та священнодійства. Але це далеко не так, та Літургія, яку ми служимо сьогодні, завершила своє формування лише до XII століття. Знайомі нам частини нашої служби – Херувимська пісня, гімн «Достойно есть», різні антифони тощо з'явилися уже після смерті святого Іоанна. Можна сказати, що наша Літургія походить від богослужіння Константинополя в період розквіту Візантії – з його пишністю, гарною гімнографією тощо.

В часи святого Іоанна порядок богослужіння був набагато простішим. То в чому тоді авторство святого Іоанна, запитаєте ви? А саме в наборі молитов, які священик читає під час Літургії. Судіть самі: у нас у Церкві зараз звершують дві Літургії – святого Іоанна Златоуста і святого Василія Великого, однак якщо ви просто стоятимете на богослужінні і будете молитися, то практично не відчуєте різницю – ті ж піснеспіви, ті ж священнодійства. А відмінність у цих Літургіях саме в молитвах, які читає священик перед Престолом, насамперед – у анафорі.

Анафора є центральною молитвою Літургії. Вона починається після співу Символу віри і закінчується після співу гімну «Достойно есть». Саме в цій молитві священик просить Бога про те, щоб на Святі Дари і тих, хто молиться, зійшов Святий Дух і перемінив хліб і вино в Тіло і Кров Спасителя. Ось ця молитва і була написана і святим Василем Великим і святим Іоанном Златоустим. Оскільки це головна молитва Літургії, то на честь її автора називають і всю Літургію.

Ось уже понад 1600 років Церква молиться на Літургії словами святого Іоанна. Слова анафори святого Іоанна повторюються майже кожен день у всьому православному світі. Це свідчить про те, що Церква сприйняла євхаристичну молитву святого Іоанна як взірець для наслідування. До нас з давніх-давен дійшла величезна кількість Анафор, але тільки Анафори Василія Великого та Іоанна Златоуста були обрані для постійного, регулярного служіння в Православній Церкві. Це говорить про бездоганне богослов'я, богословську мову цих текстів. Ми ж, молячись на Літургії, наприкінці її, коли згадується автор анафори, подумки подякуємо святому Іоанну за його дар нам – слова Святої Літургії.

Олександр Адоменас,
магістр богослов'я