Відповідає протоієрей Володимир Долгих.

У нашому народі ходить чимало різних забобонів, деякі з них можна назвати «загальноприйнятими», а деякі «місцевими». Мої особисті знання про забобони і народні звичаї, що межують з окультизмом, в ході спілкування з людьми постійно поповнюються новими відомостями. Так, був час, коли я поняття не мав, що таке «четвергова сіль», але, як виявилося, її приготування і використання носить досить-таки поширений характер. Тому варто з цього приводу зробити декілька зауважень.

Навіть ті, хто ще ніколи не чув про «четвергову сіль», думаю, вже здогадалися, що її назва якось пов'язана з Великим, або Страсним Четвергом. Просто інші «четверги» в календарі особливо не виділяються, а той факт, що Вознесіння Господнє завжди потрапляє на четвер, вилітає з голови навіть у деяких семінаристів.

Заготівля цієї солі дійсно проводилася у Великий четвер, але тут, як і в інших традиціях, ми бачимо перенесення (або, точніше сказати, спотворення) глибоких християнських сенсів в площину чуттєвості, забобонів і магії. Сьогодні нескладно помітити, що багато людей в Страсний Четвер намагаються прибрати свої будинки, сходити гарненько попаритися в лазню, тобто зайнятися очищенням чого завгодно, але тільки не своєї душі. Хоча, навіть якщо згадувати про Христа тільки раз на рік, та й то після покаянної Чотиридесятниці, навряд чи це якось суттєво змінить серце людини. Ще сотню-півтори років тому «четвергова сіль» нерідко сприймалася як одна із невід'ємних великодніх страв. Російський письменник Сергій Аксаков у своїй сімейній хроніці відзначав: «Привезли з собою паски, круті яйця і четвергову сіль. У залі був уже накритий стіл; ми всі зібралися туди і розговілися».

Якщо розговіння здобною випічкою, яйцями та іншими скоромними виробами цілком зрозуміло, то при чому тут сіль? Сіль же пісний продукт, і його цілком можна було б вживати і до Великодня. Але ні, згідно з селянськими повір'ями, завдяки яким і виникла ця традиція, «четвергова сіль» володіє «цілющими» і навіть «магічними» властивостями. Її заготовляли особливим способом. Приблизно з XII-XIII століття у Великий четвер звичайну кам'яну сіль запікали кілька годин разом з квасною гущею або житнім хлібом. Від цих маніпуляцій вона змінювала текстуру і набувала характерний чорний колір. Потім цю сіль несли в храм для освячення і навіть клали під престол. Звичайно, як же обійтися без «нальоту православності», адже екстрасенси і чаклуни різних мастей для додання християнської «зовнішності» своїй діяльності обставляють себе іконами і церковними свічками. Щодо цієї цілком окультної практики є постанова Стоглавого Помісного Собору РПЦ 1551 року, який визначив наступне: «Заповедати в Великий бы четверток порану соломы не палили и мертвых не кликали, и соли бы попы под престол в Великий четверг не клали и до седмаго бы четверга по Велице дни не держали, понеже такова прелесть еллинская и хула еретическая. И который поп таковая сотворит, и тому быти по священным правилом во отлучении и в конечном извержении».

Тепер можна задатися цілком закономірним питанням: до чого тут сіль? Ні борошно, ні помідори, ні ріпа, ні насіння якісь, а саме сіль? Вся справа в тому, що фізичні властивості солі наші предки, можна сказати, містифікували. Тобто сіль розчиняється в їжі, стає невидимою оку, але при цьому не тільки істотно змінює смак продуктів, але ще і запобігає їхньому псуванню. «Магія» в дії! Саме тому з досить давніх часів наші предки наділяли сіль надприродними властивостями і сприймали її як оберіг.

Наведемо приклади. На території сучасної України селяни вважали, що солі бояться злі духи, а у Володимирській губернії сіль кидали в багаття, так як вона нібито відлякувала лісовика. Це всяку заразу сіль «відганяє», а ось в справах любовних вона ніби як навіть допомагає. Тут людська фантазія не знає меж. Хтось же додумався провести «магічну» аналогію між сіллю і солоним людським потом. У Новгородській губернії існувала традиція, коли наречену приводили в баню, чекали, поки вона гарненько змокнете, потім хрещена мати брала мішечок з сіллю і обтирала ним спітніле тіло дівчини. Мабуть, рідня нареченої сумнівалася в почуттях нареченого, а тому, щоб їх закріпити, з мокрого мішечка віджимати піт, яким поливали принесений в баню пиріг, і давали на поталу новоспеченому чоловікові. Це не все: у хлопця ще ж і родичі є, які можуть невзлюбити його наречену, а тому сіль з мішечка дівчина клала в суп і подавала дорогим свекру і свекрусі і іншій рідні нареченого.

Подібних забобонів можна знайти безліч, але всі вони свідчать про те, що наші предки дійсно сприймали сіль як якусь «магічну» речовину. Сміх сміхом, але і сьогодні, нехай і не в такому виразному вигляді, схожі забобони продовжують жити в умах людей. Давайте просто згадаємо, як ми самі або деякі наші родичі лякалися через розсипану сіль, потім плювали і кидали дрібки солі через плече, щоб нівелювати можливі негативні наслідки від такого «недбалого» ставлення до цього продукту. «Четвергову сіль» сьогодні в храми не приносять, у всякому разі, я про це не чув, але тим не менш популярність її не зникла, як не зникла затребуваність послуг всяких екстрасенсів, магів, провидців і «бабок». Навіть серед свідомих православних християн зустрічаються прихильники заготовки та вживання «четвергової солі». Свою позицію вони аргументують тим, що це нібито один з атрибутів християнської містики, який відкидають внаслідок збідніння віри в чудеса. Тут простежується явне нерозуміння того, що таке справжня християнська містика. Це тема окремої розмови, але вона точно не має ніякого відношення до вживання солі в «магічних» цілях.

Наостанок потрібно сказати, чому використання будь-якої магії, в будь-якому її прояві, неприпустимо для християн. Магія - це спроба змінити обставини або стан свого життя шляхом певних маніпуляцій з навколишнім матеріальним або духовним світом. Тобто людина в такому випадку сама змінюватися не бажає, але, залишаючись при своїх пристрастях і пороках, нехай навіть не завжди усвідомлено, хоче нав'язати власну волю Промислу Божому. Наприклад, в разі хвороби можна вдатися до послуг лікарів, при цьому спробувати осмислити духовні причини недуги і, відповідно до висновків, перетворити своє життя, змінити відносини з близькими і Богом. А можна, сподіваючись на «надприродні» властивості «четвергової солі», сипати її в їжу і прикладати до хворих місць. У першому варіанті людина, смиряючись, вдається до покаяння, у другому ж - переповнюючись самолюбством - вимагає незаслуженого дива. І таке «чудо» йому може бути дано, але тільки його джерелом буде не благий і люблячий Господь, а інфернальні сили, які прагнуть спокусити душу будь-яким доступним способом. Тут цілком доречно згадати слова свт. Іоанна Златоуста: «Як торговці невільниками, пропонуючи малим дітям пиріжки, солодкі фрукти тощо, часто ловлять їх такими приманками і позбавляють свободи і навіть самого життя, так точно і чарівники, обіцяючи вилікувати хворий член, топлять усе спасіння душі».

З усього сказаного, думаю, висновок очевидний: в християнському житті використання «четверговою солі» неприпустимо.