Слово духівника Київських духовних шкіл, архімандрита Маркелла (Павука).

Відповіді можуть бути різними: сім’я, робота, гроші, здоров’я, освіта тощо. Справді, все перелічене має свою цінність, але перетворюється на ніщо, якщо в серці немає найголовнішого – любові. Без цього святого почуття не лише все знецінюється, але й взагалі втрачається сенс життя. Любов – це те, що освячує та робить змістовним наше життя; те, що надихає на нові звершення, дає силу долати перепони. Саме про це говорить нам нині Святе Євангеліє.

Коли законник, який добре знав закон Мойсея, спокушаючи, поставив Христу запитання: «Яка заповідь найбільша в Законі?» – Спаситель відповів: «Любитимеш Господа Бога свого всім своїм серцем, і всією своєю душею, і всією своєю думкою! Це – перша і найбільша заповідь. Друга – подібна до неї: Любитимеш свого ближнього, як самого себе! На цих двох заповідях тримається увесь Закон і Пророки» (Мв. 22:37–40).

Напевно, найбільше духовної і світської літератури присвячено розкриттю саме цього великого почуття. Та любов буває різною: не лише життєдайною, але й агресивною – це тоді, коли до неї примішуються гнів і заздрість; руйнівною – коли хтось любить чужу дружину або дружина любить чужого чоловіка; егоїстичною – коли любимо більш за все себе і маємо дуже мало любові до інших людей. Дехто взагалі не вірить у це почуття, бо його колись сильно побило життя.

Законник після змістовної відповіді замовк і припинив спокушати Христа, а у нас, грішників, виникає нове запитання: як навчитися такій любові?

Преподобний Іоанн Ліствичник каже, що говорити про любов – це все одно, що говорити про Бога, оскільки, за визначенням святого апостола Іоанна Богослова, «Бог є любов, і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, а Бог перебуває в ньому (1 Ін. 4:16). Отож, щоб навчитися по-справжньому любити, треба наблизитися до Бога та поєднатися з Ним. Заради цього ми молимося, очищаємо свою душу й тіло від гріхів, причащаємося Святих Христових Таїн.

Любов розквітає, коли ми старанно виконуємо заповіді Божі, та зникає, коли грішимо й не каємося в цьому. «Чим більше у нас гріхів, тим менше у нас любові», – вчить святитель Феофан Затворник.

Отже, що саме руйнує любов або перетворює її на жалюгідну підробку?

На першому місці знаходяться гріхи гордині та марнославства, коли ми хизуємося своїми досягненнями чи речами, і не лише хизуємося, а й різними шляхами спонукаємо інших людей до того, щоб нас величали та хвалили. Коли серце займає гординя, там зовсім не залишається місця для справжньої любові. Перед кожною сповіддю дуже ретельно перевіряймо себе: чим я хизуюся? І від щирого серця каймося в цьому.

На другому місці стоять лінь і нудьга, які з’являються тоді, коли на життєвому шляху виникають перепони. Замість того щоб з молитвою звернутися до Бога і за допомогою благодаті Божої перемогти їх, ми опускаємо руки.

На третє місце можна поставити гнів і грошолюбство. Ці гріхи спонукають нас до обману оточуючих, яких ми перестаємо цінувати. Головне – заробити якомога більше грошей. Саме грошове питання нині стає основною причиною розпаду більшості сімей або побоювання створювати власну сім’ю.

І останнє, що робить нас нездатними любити Бога і ближнього по-справжньому, як самого себе, – це гріхи розпусти та пияцтво. Все розпочинається з малого. Хтось за компанію випив і закурив цигарку, подивився нецнотливий фільм, а далі це починає подобатися, людина цим насолоджується і поступово перетворюється на духовну каліку, що цілком не здатна вмістити у своє серце справжнє кохання. Замість нього шукає лише задоволення на одну ніч або взагалі втрачає голову та віддається у полон протиприродних пристрастей.

Нині ми бачимо, як стрімко розвивається технічний прогрес і одночасно – як швидко зникає любов. Дійшло до того, що гнів і розбрат між найближчими народами проголошують нормою життя. Цим нині хизуються, на цьому заробляють гроші.

Якщо ми справжні християни, а не лише є ними по імені, то рішуче маємо боротися з будь-якими проявами гріха в нас, не виправдовуючи себе тим, що всі так роблять. Якщо ми не поставимо для нього тверду перепону і не допоможемо це зробити оточуючим – швидко зруйнуються й ті залишки любові, які є в поодиноких подвижників благочестя і завдяки яким відтерміновується час загибелі цього світу.

Амінь!