Що далі буде з Українською Православною Церквою?

В інтерв’ю, опублікованому на офіційному сайті Сербської Православної Церкви, ректор Київської духовної академії і семінарії єпископ Білогородський Сільвестр, зокрема, торкнувся ситуації в світовому Православ’ї в світлі подій, викликаних неканонічними діями Константинопольського Патріархату.

– Доброго дня, владико Сильвестр! Благословіть!

– Доброго дня! Бог благословить.

– Ми перебуваємо в Київській духовній академії при Києво-Печерській лаврі. Ви навчалися і в Одеській духовній семінарії, і в Московській духовній академії, мали можливість порівняти духовні школи. Наскільки близькість Лаври має вплив на студентів духовних шкіл?

– Близькість Лаври для духовних шкіл – безсумнівно, є позитивним явищем. Ще в XIX столітті, коли в Синодальний період проводилися реформи духовної освіти, обговорювалося питання: чи повинні семінарія і академія бути автономними, чи повинні вони будуватися в місцях, ніяк не пов’язаних з монастирським життям, або, навпаки, бути поруч з монастирями, з лаврами, з великими обителями. Тоді висловлювалися різні точки зору, але багато авторитетних святителів і ректорів говорили, що наявність поруч монастирського життя або навіть знаходження духовної школи на території великого монастиря або лаври мають дуже сприятливий вплив на молодь.

Завжди є свого роду небезпека, що молода людина втратить зв’язок зі справжнім духовним життям, з літургійним життям, з традицією духовного діяння. Будемо говорити прямо: молодість є молодість, і вона бере своє, не залежно від того, чи це студент духовного чи не духовного навчального закладу. Саме по собі чернече життя, монастирський ритм, тиша – це нагадування про сенс і організацію християнського життя. За богослужінням ми молимося про тихе життя. Ми не молимося про якесь яскраве життя, приголомшливе або цікаве. Ми молимося про тихе життя. Тихе життя – той ідеал християнського життя, який повинен бути реалізований не тільки в монастирі, а й усіма християнами: монахами, священиками, мирянами. І коли молода людина бачить зразок тихого життя – це дуже позитивно. До того ж, багато в чому саме монастирі до цього дня зберігають еталон богослужіння, устрою церковного життя, духівництва. І незалежно від того, де потім молода людина, особливо якщо стане священиком, буде нести послух – на якихось парафіях, великих, малих, сільських, міських – він буде орієнтуватися на той еталон, який у нього є перед очима. А це дає саме монастирське життя.

Історично Київська духовна академія і семінарія не знаходились на території монастиря. Наші духовні школи розташовувалися в центральній частині Києва. І так вже влаштував промисел Божий, що коли в кінці 80-х років минулого століття стало можливим відновити діяльність семінарії, то єдиним місцем, де це територіально можна було зробити, стала Києво-Печерська лавра. Київська духовна академія була відкрита практично в той же період. Тому і відродження монастирського життя в Лаврі і відродження Київських духовних шкіл пов’язані одним часом, одними узами і одними людьми.

– Який сьогодні має статус Київська духовна академія і семінарія? Чи має вона акредитацію Міністерства освіти України?

– Минуло вже три десятки років від дня відродження Київської духовної семінарії та академії. На жаль, на даний момент ми не маємо державної акредитації. Хоча наш навчальний заклад офіційно зареєстровано державою. І в академічній, і в семінарській життя ми враховуємо ті рекомендації, які дає Міністерство освіти України. У нас взагалі дуже цікава ситуація – наші дипломи не визнаються державою, але, тим не менше, кожен окремий диплом може бути нострифікованим. Для цього є спеціальна комісія при Міністерстві освіти. Проте, незважаючи на не найпростішу релігійну ситуацію в Україні, люди, які працюють в Міністерстві освіти, всіляко йдуть нам на зустріч у визнанні дипломів. Зауважу, що акредитація освітніх програм, а також реалізація ліцензійних умов – це тривалий процес. І в цьому напрямку Київська духовна академія максимально розвиває свої освітні ресурси.

– Яка процедура при вступі до КДАіС? Кого готує КДАіС?

– Процедура вступу в КДАіС є традиційною для вступу в духовні навчальні заклади. Перш за все, це наявність рекомендації священика або єпископа до навчання. Необхідно також надати диплом про середню освіту, результати ЗНО (зовнішнє незалежне оцінювання), приписне свідоцтво або військовий квиток, певні медичні довідки. Здаються іспити, і з кожним абітурієнтом проводиться індивідуальна співбесіда. Хочу зазначити, що співбесіда має велике значення, так як ми намагаємося побачити людину не тільки з точки зору знань, а й з позиції її інтересів, загальної ерудиції, навичок і т.п.

Наше головне завдання – визначити, наскільки у абітурієнта є схильність саме до пастирського служіння, яке має свою різноманітність: у кого-то дар до проповідництва, у кого-то дар до наук, у кого-то покликання до роботи з молоддю або з людьми, що знаходяться у важких умовах. Ми повинні побачити і розвивати ці дари в наших студентах під час навчання.

– Якою мовою ведеться навчання?

– Весь документообіг ведеться українською мовою. Щодо мови викладання, то тут буває по-різному. Деякі викладачі читають лекції російською мовою, а деякі на українській. Також і написання кваліфікаційних робіт: хтось пише українською, хтось російською. Наприклад, я читав курс догматичного богослов’я російською, а мій наступник читає цей же курс українською. В цілому, головне завдання викладача – не реалізації своїх ідеологічних та інших позицій і поглядів, а створення необхідних умов до успішного навчання студента. І питання мови викладання, на моє переконання, має вирішуватися саме в цьому ракурсі.

– Скільки на даний момент студентів КДАіС, готових піти по шляху пастирського служіння? Звідки вони? Чи є студенти з Помісних Православних Церков?

– На сьогодні у нас 298 студентів денного відділення семінарії і академії, і приблизно 700 осіб навчаються на заочному відділенні. Для великих вузів це не дуже великі цифри. Але в Українській Православній Церкві ми найбільша семінарія за кількістю студентів. Студенти стаціонару у нас в основному з України, проте є і з Білорусії та Молдови. Були студенти і з інших країн, з інших Помісних Православних Церков – серби, поляки. На даний момент, у зв’язку з коронавірусом, на жаль, це не представляється можливим. Але, сподіваємося, коли пандемія закінчиться, ми знову зможемо приймати студентів з інших країн.

– Цей навчальний рік, як і друга половина минулого, в основному проходить в дистанційній формі. Як КДАіС впоралася з труднощами, викликаними пандемією коронавірусу? Наскільки ця ситуація вплинула на навчальний процес?

– Труднощі були серйозні. Ми в публікаціях на наших офіційних ресурсах пояснювали ситуацію, яка склалася в Київських духовних школах. Для України, як і для всього світу, ситуація з коронавірусом і його наслідками дуже невизначена і складна. Відповідно, важко було приймати якісь рішення, при цьому не розуміючи і не знаючи, як буде розвиватися ситуація надалі. Відверто кажучи, на навчальний процес це вплинуло погано.

Я прихильник того, щоб навчальний процес був стабільним і безперервним. Студент з викладачем все ж повинен зустрічатися в аудиторії. Зрозуміло, що є онлайн форми і багато платформ, які дозволяють це зробити. Я не тільки ректор, а й викладач, і для мене не природно читати лекцію перед комп’ютером. Мені потрібно бачити студентів, їх реакцію, їх очі, щоб вони бачили мене, а я їх. Я ціную такі моменти, таку атмосферу і ще раз повторюся, що є прихильником саме такого викладання. На жаль, ці два роки були важкими і негативно вплинули на навчальний процес. Ми кілька разів повністю розпускали студентів по домівках і проводили навчання дистанційно. Безумовно, це позначається на якості освіти. І тому наші Київські духовні школи бажають і моляться про те, щоб найближчим часом був відновлений нормальний навчальний процес.

– Обмеження через коронавірус відчувають і багато ВНЗ в усьому світі. Серед них і Православний богословський факультет Белградського університету. Чи була у Вас можливість відвідати Православний богословський факультет в Белграді? В якій формі проходить співпраця між КДАіС і ПБФ за домовленостями 2013 року, які в той час підписав колишній ректор КДАіС, нинішній митрополит Бориспільський і Броварський Антоній?

– Так, владика Антоній під час свого ректорства підписав договори з дуже великою кількістю православних навчальних закладів, в тому числі і з богословським факультетом в Белграді. Я був учасником тієї делегації в Белграді в 2013 році, яка приїжджала якраз для того, щоб підписати договір. Це було моє перше і поки єдине відвідування Белграда.

Ми намагаємося розвивати формат цих відносин. По-перше, згідно з договором, ми обмінюємося студентами, аспірантами і науковими співробітниками. До недавнього часу, тобто до пандемії, наші аспіранти їздили іноді в Белград для того, щоб шукати наукову літературу, працювали в архівах для подальшого написання своїх кваліфікаційних досліджень. І в цьому їм допомагало священноначалля Сербської Церкви і деканат Белградського богословського факультету. І до нас, до Києва, приїжджали дослідники для пошуку потрібної інформації і літератури, а також брали участь в наших форумах і читали лекції для наших студентів.

З деякими з представників Університету у нас склалися теплі і дружні відносини. Наприклад, з професором Владиславом Пузовічем, який не раз виступав зі своїми лекціями в КДАіС. Його наукова робота була присвячена сербам, які навчалися у духовних школах в імперський період. Тому, коли він приїжджав до нас в Київ, ми як могли допомагали йому в організації пошуку і роботі над матеріалами.

Також наша співпраця з Університетом здійснюється через взаємні публікації наукових статей в академічних журналах Белградського богословського факультету та Київській духовній академії. Є й інші напрямки у спільній роботі. Ми намагаємося по крупицях реконструювати історію Київської богословської науки. І багато в чому вона пов’язана з Сербією, оскільки після революції 1917 року багато відомих істориків й богословів нашої Академії проживали і займалися науковою діяльністю вже в Сербії. Це стосується не тільки ієрархів, а й відомих професорів. Напевно, один з найвідоміших наших професорів – протоієрей Феодор Титов, друга частина життя якого пов’язана з Сербією, Сербською Православною Церквою та Сербською богословською наукою.

– Свого часу Ви мали можливість викладати в Російському православному університеті св. Іоанна Богослова. Маючи можливість сьогодні викладати в КДА, наскільки навчання і викладання на теологічних факультетах відрізняється від навчання в духовних академіях? Це взаємодоповнюючі або окремі навчальні заклади?

– Будучи студентом Московської духовної академії, з благословення ректора, архієпископа Євгенія (нинішній митрополит Талліннський і всієї Естонії), я викладав в Російському православному університеті св. Іоанна Богослова. Це був досить цікавий і важливий досвід для мене. Тим більше, це був взагалі мій перший викладацький досвід.

Безумовно, будь-який православний університет або богословський факультет відрізняється від звичної нам семінарії чи академії. По-перше, ритмом життя, устроєм навчального процесу, якимись дисциплінарними моментами і так далі. Але, на мою думку, повинна бути і семінарсько-академічна система викладання, і викладання на богословських факультетах. Є маса людей, які хочуть займатися богословською наукою, при цьому не бажаючи, з різних причин, пов’язувати себе саме зі священницьким служінням. І для таких людей повинні існувати богословські факультети. Більш того, в семінарії і академії надходять тільки особи чоловічої статі. Але є дуже багато дівчат і жінок, бажаючих отримати богословську освіту. У таких випадках варто було б їх відправляти на навчання на богословські факультети.

У нас немає богословського факультету, але при Київській духовній академії є катехізаторські трирічні курси. Основна маса учнів там – це ті, хто бажають отримати богословські знання. На курсах навчаються викладачі недільних шкіл для дітей, підлітків і дорослих. Ще на великих парафіях є різноманітні напрями роботи з молоддю, з в’язницями, з лікарнями. Саме там чоловік, перш за все, повинен вміти поговорити, розрадити, наставити і підтримати.

– Створення «ПЦУ» і надання їм так званого томосу про автокефалію вплинули на весь Православний світ. Перш ніж запитати, наскільки ці події вплинули на КДА, можете прокоментувати для віруючих Сербської Православної Церкви, як так вийшло?

– Для початку я б хотів відзначити, що дії, які вчинив Константинопольський Патріарх щодо України – це безпрецедентний приклад порушення канонічних норм. І крім усього іншого – це порушення моральних норм. Представники Фанара, і я вважаю, це очевидно для всіх, керувалися своїми особистими, властолюбними бажаннями. Всі розуміють, що сьогодні ми є свідками безпрецедентних спроб Фанара побудувати церковний устрій таким чином, щоб на вершині, з якимись надмірними повноваженнями, був глава Константинопольського Патріархату. І, безумовно, це повністю суперечить споконвічному, древньому, традиційному і соборному принципу, що здійснюється в Церкві на рівні Вселенських і Помісних Соборів.

Патріарх Варфоломій в одноосібному варіанті по відношенню до України вирішив це питання, не погодивши його не тільки з Руською Православною Церквою, а й з іншими Православними Церквами. Красномовний приклад: колишнього митрополита Філарета (Денисенка) багато десятиліть визнавали розкольником самі фанаріоти, таким його вважали і всі Помісні Церкви – не рік і не два, а цілими десятиліттями. Перш ніж приймати будь-які рішення щодо України, Патріарх Варфоломій мав дізнатися думку Помісних Православних Церков з даного питання. Своїм рішенням Патріарх Варфоломій показав не тільки ставлення до Української Православної Церкви, він, в принципі, показав своє ставлення до Помісних Церков і до питання церковного устрою. Повною мірою зараз розвивається те, що називається «східний папізм». Досить усвідомити, що будь-який єпископ, який вважає, що у нього є якісь надзвичайні повноваження, можливості і становище, і шукає богословські виправдання для подібного своєї думки, неминуче стає на шлях папізму.

Слід розуміти, що римсько-католицьке вчення про папу виникло не за один день. Римський папізм розвивався довго і за різними напрямками. Константинопольський папізм розвивається таким же чином. Він з’явився не сьогодні. Хочу зазначити, що ще в XIX столітті ряд каноністів і істориків Руської  Православної Церкви вживали вираз «східний папізм» по відношенню до Патріарха Константинопольського. Тому, не сьогодні ми про це говоримо і не сьогодні помітили. Але як це часто буває, була надія, що це явище не буде розвиватися, а Константинопольський Патріарх не вийде за «червоні лінії», за межі допустимого. Але саме Патріарх Варфоломій переступив ці межі. І зараз православний церковний світ, на жаль, знаходиться в стані серйозної кризи.

– Як ця ситуація відобразилася на Українській Православній Церкві?

– Ми, Українська Православна Церква, є канонічною Церквою України. Незважаючи на те, що з боку адептів нової церковної структури звучить все більше і більше різких заяв про те, що ми не є Церквою, що ми не повинні існувати і так далі, єдиною канонічною Православною Церквою в Україні є та Церква, яка перебуває під керівництвом Блаженнішого митрополита Київського і всієї України Онуфрія.

– Що далі буде з Українською Православною Церквою? Чи планується якась компромісне рішення для створення єдиної Помісної Української Церкви?

– На даному етапі питання про створення єдиної Помісної Церкви є абсолютно абстрактним. І розглядати це питання в тій ситуації, яка склалася сьогодні, не доводиться. І питання про те, що буде далі з нашою Церквою, через три, п’ять або десять років, стосується не тільки України і Української Православної Церкви, а світового Православ’я. Всі повинні розуміти, що Патріарх Варфоломій і ті, хто його підтримують, вирішують за допомогою українського питання набагато більш глобальні речі. Тобто, за допомогою локального питання вирішуються глобальні завдання. Цією глобальним завданням є спроба Фанара вибудувати таке церковний устрій, при якому Фанар був би на чолі з усіма повноваженнями, правами, управлінням діаспорою, правами прийому апеляції і всього іншого.

Таку мету намагаються досягти через Україну. Кожен, хто погодиться прийняти законність дій Фанара по відношенню до України, повинен розуміти, що через п’ять-десять років це може статися і в відношенні інших Помісних Православних Церков. А через п’ятдесят років – вже наступники Патріарха Варфоломія себе розглядати в категоріях, зовсім далеких православному свідомості і віровченню.

Тому кожна людина, що належить до тієї або іншої Помісної Православної Церкви, повинен поставити перед собою питання і чесно на нього відповісти: що буде далі зі світовим Православ’ям, в разі, якщо Помісні Церкви визнають законність дій Патріарха Варфоломія? Якщо на це питання відповісти прямо і чесно, то всі зрозуміють, в якій небезпеці перебуває Православна Церква. Вважаю, що єдиний варіант опору діям Фанара – це заява Помісними Церквами своєї позиції.

– Сьогодні Українська Православна Церква переживає непрості часи. Однак завжди є надія на те, що тимчасові труднощі минуть і все стане на свої місця. Чи плануються в КДАіС якісь зміни, проекти або конференції на майбутнє?

– Безумовно. У нас проводяться конференції два рази в році – осіння і весняна. В цьому році ми будемо наполегливо працювати реанімувати той досвід, який у нас є в цьому напрямку. До того ж, плануються додаткові круглі столи, семінари. Я вважаю це дуже важливим. Ми повинні обмінюватися різними точками зору, чути іншу людину, в тому числі і нашого опонента. Це важлива частина процесу навчання, то ж, безумовно, ми будемо цим займатися. Природно, на всі наші заходи ми будемо запрошувати і представників інших Помісних Православних Церков. Тому, сподіваюся, що представники сербської богословської науки будуть гостями і учасниками наших заходів.

– Дай Бог! Спасибі, владика, за настільки змістовну бесіду.

– Завжди радий!

Розмовляв Микола Сапсай

Джерело: ВЗЦЗ МП. Переклад ВЗЦЗ УПЦ