Митрополит Антоній (Паканич) про самотність серед людей. 

Жив на світі хлопчик. Був він дуже допитливим. Все навколо заворожувало його і дивувало. Безліч питань виникало в його голові: «хто запалює зірки вночі? Звідки дме вітер? Чому річка тече в цьому напрямку, а не в протилежному? Скільки голок на ялинці?».

Він задавав ці питання дорослим, але вони не знали відповіді і навіть не виявляли інтерес до них. І йому ставало сумно. Ніхто не міг підтримати з хлопчиком розмову, ні з ким було поділитися своїми секретами, спостереженнями, відкриттями.

***

Як часто, перебуваючи серед великої кількості людей, ми залишаємося самотніми. Наші внутрішні запити так і зависають в просторі без відповідей, нам нікому розповісти про те, що так сильно нас хвилює, навряд чи хтось зможе розділити наші переживання і почуття.

І все б було дійсно так сумно і безпросвітно, якби в світі не було Творця.
Нам треба вчитися за всіма подіями бачити Христа.

Покладатися тільки на людей – шлях до великих розчарувань. Навіть найкращий і мудра людина може помилитися.

Безумовно, слід бути вдячним всім людям, що трапляються на шляху, за те добро, яке вони зробили нам, або за життєві уроки і досвід. Але покладатися потрібно єдино на Бога.

Тільки він дасть відповіді на всі хвилюючі нас питання в потрібний час або не на все, а може, і не дасть, якщо так буде Йому завгодно. Наша справа маленька: усюди бачити Спасителя, наслідувати Йому, йдучи від власного «я», створювати нову реальність – Христову.

І тоді самотність і незрозумілість не будуть нас лякати. Господь скрізь і завжди з нами. А якщо нам знадобиться друг і співрозмовник, Бог дасть його нам у відповідний момент тихо і непомітно. 

Митрополит Антоній (Паканич)