Мови

  • Русский
  • Українська

Про найдавнішу мудрість. Що важливо усвідомити наприкінці Петрового посту?

Тіло

 

Духовні бесіди з митрополитом Антонієм (Паканичем).

Генетична пам’ять

Найдавнішу мудрість закладено в нашу генетичну пам’ять про незмірно далекі й прекрасні часи, у глибоку тугу за ними.

Нас хвилюють тиха блакить тієї пори, повітря, затоплене білим сонцем і блискучим шумом морських вітрів, що несуть бризки, запаморочливі горизонти, розмиті світлом, іскристе повітря, сповнене стійких запахів немислимих квітів і веселі, безтурботні голоси людей.

Це втрачений рай.

Можна зустрітися з ним, поринаючи в біблійні описи Едемського саду, де жили, не відаючи хвороб та смерті, печалі й гіркоти, перші люди. Можна доторкнутися до нього в мріях, уяві. «Але ж усе це далеке від реальності», – зауважите ви. Та й мрійливість з уявою непридатні для православної аскетичної традиції. Та все ж існує реальний шлях зустрічі з раєм.

Найчастіше це стається під час посту.

Піст – це очищення душі, вікно, що впускає в неї невечірнє світло Христового Воскресіння, світло втраченої любові, беззаперечної віри і вічної надії.

Згадаємо ікону “Сходження в пекло”. На ній Воскреслий Христос Спаситель подає руку, до якої тягнуться праведні праотці Адам і Єва. Ось такою рукою допомоги від Церкви можна вважати піст.

Тільки б нам не відкинути цієї руки. Тільки б ухопитися за неї і всупереч власному егоїзму намагатися вирватись із обіймів гріха.

Будь-який піст – це усвідомлена праця над собою, коли ми з особливою уважністю прислухаємося до побажань своєї душі, помислів, та волі.

До постового подвигу Церква закликає і наше тіло – ми схиляємо коліна перед Богом, обмежуємо себе в їжі, не поступаємося нашій лінивості.

Проте не можна забувати, що піст – це не війна з тілом. Ми воюємо не з тілом, а за тіло – тіло як храм Святого Духу, що живе в нас (1 Кор. 6:19).

Дотримання заповідей має стати не обов’язком, а найбільшою радістю, тому що Його заповіді не обтяжливі (1 Ін. 5:3).

І як мірою любові до людини є наша жертовність щодо неї, а не просто гарні слова про любов, так і мірою любові до Господа є наше добровільне преображення заради Христа, а не гучні заяви про це.

 

Живий анахронізм

Люди, які прагнуть жити совісно, дотримуватись заповідей, постів, чинити добро ближньому, вже незабаром можуть сприйматися суспільством як відсталі від часу, як живий анахронізм.

Таке ставлення не має підточувати нашу волю та збивати з істинного шляху. В тій чи іншій мірі християн сприймали так завжди. Річ у тім, що сьогодні контраст між вірянами та мінливим суспільством, позбавленим фундаментальних установок, принципів, цінностей, став більш виразним.

Воно легко перефарбовується під нові віяння, і животіє з приспаною совістю.

Не дарма Господь говорив нам: «Пильнуйте й моліться!»

Духовна недремність – ознака людини, яка вірить і шукає істину.

Вона потребує постійного та уважного вдивляння у власну душу. Важливо помічати в ній не тільки гарні риси, але й вади – те, що так не хочеться перед собою визнавати.

Внутрішня боротьба повинна ґрунтуватися на правильній самооцінці й усвідомленні себе творінням Божим, чий задум спотворив первородний гріх.

Коли людина починає розуміти свою недосконалість і невідповідність величі, до якої покликана, виникає небезпека втрати надії на Господа і, як наслідок, приходить відчай.

Проте справжній християнський шлях, правильний шлях християнського діяння, ніколи не приведе до відчаю та богопротивного нарікання.

Плодом істинного християнського добродіяння є рятівний страх Божий – стан душі, що не має нічого спільного зі страхом у буденному уявленні Основа цього почуття –  в любові до Творця і Промислителя. Це не боязнь покарання. Це страх перед небезпекою засмутити Того, Хто створив нас за Своїм образом і подобою, Хто наділив нас високими духовними дарами: волею, розумом і здатністю любити.

Саме ці якості підносять нас над усім творінням.

У їх засвоєнні, збереженні та примноженні  полягає наше уподібнення Богу.

Хай же туга за цвітінням та радістю в райському саду стане незмінною супутницею нашого життя. Нехай вона веде нас вперед, до Христа.

А надія на повернення туди стане головним скарбом, дбайливо збереженим в серці від людської цікавості.

Записала Наталя Горошкова

 

 
 
 
 
 
 

Опубликовано: вт, 10/07/2018 - 10:00

Статистика просмотров

За час: 2
За сутки: 3
За неделю: 70
За месяц: 2,268
За год: 2,268
За все время: 2,268

Реклама

Реклама:
Социальные комментарии Cackle