В одному з фільмів бачив таку смішну і в той же час повчальну сцену.

В одного психічно неврівноваженого чоловіка кудись поїхав його психолог. І ось він страждає з приводу того, що не може до нього ходити. У цього хворого є доглядальниця, одного разу, коли він особливо сильно страждав, жінка з милосердя каже йому, мовляв, давай пограємо в психолога. Я на якийсь час буду вашим психологом. І ось вони починають грати. Чоловік розповідає все, що у нього накопичилося. І раптом доглядальниця каже, що у мене теж був подібний в житті випадок. І починає розповідати цей випадок. Чоловік здивовано дивиться на неї. Мовляв що ти робиш. Це я повинен розповідати, а ти слухати. Я!

І ось подібний егоїзм можна спостерігати в духовному житті деяких православних християн. Особливо він яскраво проявляється в «битвах» за першість освячення вербних гілочок, пасок і т.д. Його можна спостерігати і під час сповідей, коли людина прагне під час святкової Літургії утримати увагу священнослужителя на своєму житті, концентруючись не на своїх гріхах, а на детальному їх переказі, і не звертаючи уваги скільки людей чекають сповіді за її спиною (будь ласка, виберіть для цього час більш підходящий, домовтеся із священиком, і він вислухає і дасть пораду). Це можна бачити і в пробитті крізь стрій людей на святкових службах до хреста, що створює сум'яття і тисняву.

Я перший! Тільки мені. Мені головне! Але, це зовсім не вірний підхід. Не християнський. Це говорить про внутрішнє неправильне сприйнятті життя і невиконанні Христових заповідей.

Це дуже добре, що ти, дорогий брате, дорога сестро дуже прагнеш єднання з Христом. Але потерпи, послужи ще і ближньому свому. І потерпи сусідку свою по стоянню в храмі. І «бомжика», від якого смердить перегаром на паперті, і немовля, що кричить . І того, хто тобі не подобається і дратує. І батюшку свого потерпи! Він теж людина, з плоті і крові, зі своїми хворобами, гріхами, пристрастями, сімейними проблемами. Він, виринаючи з них, теж намагається послужити Богу і тобі. Так ось і ти послужи Богу і йому, і кожному, хто молиться в храмі. Скинь свій егоїзм - це двері в пекло. Застав себе служити ближньому своєму - це двері в рай. І кожен стіл, перенесений для трапези на престольне свято! І кожна скопана тобою грядочки! І кожен вимитий свічник сяючий і чистий! Це двері в рай! Це все твоє служба. А якщо будеш тільки для себе, тільки собі, то так нічого і не зрозумієш в християнстві.

Давай, діставай двометрову ложку і годуй ближнього свого. Тільки так і спасешся. А він свого часу погодує і тебе... У Царстві Небесному.

Протоієрей Андрій Чиженко