Митрополит Антоній (Паканич) про прихований сенс Послання апостола Павла.

В цю неділю в храмах читалося Друге Послання до Коринтян святого апостола Павла (2 Кор., 188 зач., IX, 6-11).

Апостол Павло говорить тут і прямо, і алегорично: прямо – про милостиню, метафорично – про пастирів Христових і пастирство.

«А до цього кажу: Хто скупо сіє, той скупо й жатиме, а хто сіє щедро, той щедро й жатиме»

Як важливо пастирю бути щедрим в усіх відношеннях. Насіння, посіяне щедро в серцях людей і рясно полите увагою і турботою, обов'язково принесе плід.

Христос повинен бути завжди між пастирем і паствою. Він маяк, міра і захист.

«Нехай кожен дає, як серце йому призволяє, не в смутку й не з примусу, бо Бог любить того, хто з радістю дає»

Любов не може бути з примусу. До неї потрібно дорости. Але тому, хто рухається в напрямку любові рано чи пізно вдасться її досягти, наповнитися нею, щоб згодом дарувати, віддавати. Відстань, що відокремлює кожного від любові, заповнюється Богом. Чим більше в житті Божественного, тим ближче і чистіше любов.

Жити з Богом – значить дихати вічністю. Життя в Бозі – це вічна весна, вічний Світанок, вічне пробудження.

«А Бог має силу всякою благодаттю вас збагатити, щоб ви, мавши завжди в усьому всілякий достаток, збагачувалися всяким добрим учинком, як написано: Розсипав та вбогим роздав, Його справедливість триває навіки»

Наша вершина – Христос. Слова Його – наш компас при сходженні. І як милості Господні безмежні, так і наші добрі справи не повинні знати кордонів і перешкод.

Віддавати – не озираючись, допомагати – не замислюючись, втішати – не сумніваючись.

«А Той, Хто насіння дає сіячеві та хліб на поживу, нехай дасть і примножить ваше насіння, і нехай Він зростить плоди праведности вашої,
щоб усім ви збагачувались на всіляку щирість, яка через нас чинить Богові дяку»

Подібне притягує подібне. Тому, хто прагне до любові буде дарована любов Божа. Не оскудіє рука того, хто дає, не закам’яніє серце милосердного.

Господь допомагає через нас іншим людям, якщо ми впускаємо Його в своє життя. Тому так важливо не стримувати порив, бажання допомогти ближньому, підтримати його, бо так хоче Бог.

Той, хто отримав допомогу, подякує Спасителю за неждану благодать.

Ми повинні в усьому наслідувати Христа, і як Він прагне нас втішити, так і ми повинні втішати нужденних: словом і ділом.

Потрібно прощати і співчувати. І Боже благословення буде над усіма нами.

«У Бога одна турбота – милувати і милувати... І на Страшному суді він буде шукати, за що людину виправдати, а не в чому її засудити», – пише святитель Феофан Затворник.