Митрополит Антоній (Паканич) радить, як важливо бути розбірливим, щоб не допустити фатальних помилок. 

У світі існує безліч течій, ідеологій, навчань і напрямків. Знайти свій шлях і своїх людей серед такого розмаїття не так вже просто. Але відшукати їх потрібно неодмінно, інакше в житті не буде гармонії, радості і повноти.

Є люди, зустрічі з якими завжди нас збагачують, а є такі, спілкування з якими краще уникати.

Християнину визначитися з вибором набагато легше. Є ряд рекомендацій, дотримуючись яких ми мінімізуємо ризики. 

«Блажен муж, що за радою несправедливих не ходить, і не стоїть на дорозі грішних, і не сидить на сидінні  розпусників...» – сказано в першому псалмі Давида.

Не слід спілкуватися з людьми, які тягнуть нас вниз, з тими, хто засуджує і наговорює, злиться і ненавидить, розпусничає, сперечається, конфліктує. Гармонії і радості такі люди не принесуть в наше життя, тільки посіють розбрат, роздратування і непорозуміння, а ще підштовхнуть до проступків і падінь. Не будемо забувати, що всі духовні недуги заразні, як і тілесні.

Не варто витрачати час на людей, яких потрібно постійно вмовляти і тягнути за собою. Вони не будуть іншими, не зміняться, і нічого путнього і корисного з такого спілкування не вийде. Неминуче розчарування, втрата надії і сил обов'язково наздоженуть.

Якщо в якийсь момент життя не виявиться навколо однодумців, своїх по духу людей, краще зовсім уникати спілкування, усамітнитися, читати хороші книги, піти у внутрішню «пустелю». Це єдина можливість зберегти себе від руйнування.

Йдучи свідомо від зла, залишаючись вірним заповідям Господнім, ми рятуємо себе, а всіх інших – подумки вручаємо в руки Божі з надією, що Господь врятує їх Йому єдино веденими шляхами.

Запорука спокійного і щасливого життя – в своїх людях. Їх не може бути багато, з ними затишно, тепло і добре. Це ті люди, в яких Господь відбивається, ті, з якими Христос посеред нас, ті, в суспільстві яких ми відчуваємо, що стаємо краще.

Кожен з нас здатний зцілитися в присутності тих, хто вірить в справжнє світло, навіть коли ми блукаємо в темряві.

Такий же підхід характерний і для міжцерковних відносин.

Коли ми бачимо в якійсь Церкві ухилення від істини, то зобов'язані сказати про це тим, хто помиляється. Якщо це не напоумить, слід виключити спілкування з даною групою людей, поки вони не прозріють, щоб уникнути зараження всього церковного організму.

Погана компанія в людському розумінні – це, безумовно, зло. Але набагато страшніше, коли поганою компанією стає церковне співтовариство.

Шкода від такої компанії обчислюється іншими масштабами і може мати катастрофічні наслідки.

Записала Наталя Горошкова