Навряд чи сьогодні знайдеться людина, яка стане заперечувати очевидний факт того, що епідемія коронавірусу внесла не просто досить помітні корективи в життя всіх держав і кожної окремої особистості, але й істотно її змінила і оголила ряд проблем, на які ми до цього часу просто не звертали уваги.

І мова йде не тільки про ті незручності, обмеження прав, що виникли в даний час. Безсумнівно, що після того, як Бог дасть, ми переживемо цю біду, багато людей помітять ті зміни, які відбудуться в результаті перестановки світових політичних сил, в економічній сфері і духовному житті суспільства.

Для кожної людини ця епідемія виявилася хорошою перевіркою на людяність, милосердя і елементарну порядність щодо наших ближніх, проявити яку ми маємо зараз багато можливостей. Для віруючих християн це ще й своєрідне випробування віри і вирішення питання для себе: «з ким бути». Якщо одні члени нашого соціуму кинулися надавати посильну допомогу самотнім людям похилого віку та знайомим в доставці продуктів і ліків, взялися за виготовлення масок для всіх, то інші, не рахуючись з ближніми, не спромагаються навіть дотримуватися елементарних правил захисту, наражаючи на небезпеку себе та оточуючих. Знаходяться і такі, які, вважаючи все те, що відбувається лише проблемою певної категорії громадян, а саме – людей старшого віку, нерозумно заявляють про те, що не збираються нічого змінювати у своєму житті і зберігати міри безпеки, які обов'язкові для всіх. Є ті, хто, побоюючись лише за своє власне життя, готові піддати остракізму сусідів, підозрюючи їх у контакті з хворими і вірусоносіями.

Ця епідемія стала для всього людства своєрідною зупинкою в дорозі і іспитом нашої совісті. Нам дали можливість подумати над тим, як і для чого ми живемо, що є нашими цінностями і пріоритетами. Ми постійно занурюємося в повсякденну суєту, в рішення насущних питань, що відносяться здебільшого виключно до матеріальної складової нашого життя, впевнено будуємо плани наперед, часто забуваючи про те, що все може змінитися в один момент, що існують такі речі, над якими ми не владні. «Людина – це звучить гордо!» – стверджував колись відомий радянський класик Максим Горький вустами одного зі своїх героїв п'єси «На дні». Але ось тільки виявилося, що існування цього самого гордеця може бути цілком поставлено в залежність від якогось там вірусу, який не є навіть живим організмом, а представляє собою всього лише генетичний матеріал у вигляді ланцюжка ДНК.

Зневажаючи Божественний Промисел, людство хизується глобальними досягненнями науково-технічного прогресу, які насправді не можуть допомогти запобігти різним труднощам і гарантувати збереження життя. Раптом для всіх стало очевидним те, наскільки ми вразливі перед обличчям всіляких непередбачених обставин і стихійних лих і наскільки незахищене і крихке наше життя.

Чи не про це змушує нас замислитися в своєму Соборному посланні апостол Яків, звертаючись до всіх тих, хто самовпевнено і безглуздо вважає лише себе самого повновладним розпорядником власної долі і своїх дій? «Ви, що не знаєте, що трапиться взавтра, бо що є ваше життя? Пара, що на мить з'являється, а потім зникає. Замість того щоб вам говорити: "Як схоче Господь та будемо живі, то зробимо це або те", –  ви, по своїй зверхності  хвалитесь...» (Як. 4:13). Апостол не заперечує самовладдя людської особистості і того, що є питання, які Бог надає вирішенню кожного з нас на власний розсуд, але застерігає від гордовитої самовпевненості, яка заперечує присутність Творця в нашому житті. Таке заперечення, яке характерне сучасному секулярному світові, є безсумнівне зло і гріх. Про це ж нагадує і пророк Єремія: «Знаю, Господи, я, що не в волі людини дороги її, не в силі людини, коли вона ходить, кермувати своїм кроком» (Єр. 10:23). «Наші дні на землі – тінь», – свідчить найвідоміший біблійний страждалець Іов (Іов. 8: 9). А псалмоспівець Давид закликає пам'ятати про те, яка марна і жалюгідна вся діяльність людини, та й саме життя її, якщо вона спрямована виключно на придбання і зміцнення лише тимчасового блага (Пс. 38: 7).

Весь сучасний світ в якійсь мірі уподібнився сьогодні до євангельського багача (Лк. 12: 16-21), який гордовито будує плани та збирає скарби, але не знає, що його чекає завтра. Останнім часом уряди багатьох країн стали приймати рішення і узаконювати нові правила життя, які суперечать багатовіковим Божественним встановленням. Легалізація одностатевих шлюбів, сурогатне материнство, що перетворюється в звичайну торгівлю людьми, аборти, евтаназія – все це постійно переповнює чашу людських беззаконь, які випробовують Боже довготерпіння.

Та біда, яка трапилася з усіма нами, свідчить про те, що ще є час щось змінити і, відклавши свою самовпевненість, подібно біблійним ніневитянам (Іон. 3: 1-10), звернутися в покаянні до Того, у владі Кого знаходиться все і вся, а також робити те мале, що можемо зробити для збереження життя нашого і життя оточуючих, проявляючи свою турботу про них. Віруючій людині завжди легше переживати нещастя і лиха, ніж тим, хто сподівається тільки на себе. У християнина є точка опори і рятувальний круг. Але у всіх нас є Той, Хто в будь-яку хвилину готовий завжди протягнути нам руку допомоги і витягнути з безодні життєвого виру: «Поклади на Господа турботи твої, і Він підтримає тебе» (Пс. 54:23).

Валентина Новікова (Чернишова)