Соціальне служіння у Чернівецько-Буковинській єпархії УПЦ.

Чернівецько-Буковинська єпархія Української Православної Церкви проводить активну соціальну роботу, яку намагаються не афішувати. Телеграм-канал «Вітраж інформ» поспілкувався на тему соціального служіння з протоієреєм Віталієм Мікулінським та прихожанкою-волонтеркою Ксенією Цюгою з м.Чернівці.

Протоієрей церкви Святого Великомученика Пантелеймона і Святителя Спиридона Віталій Мікулінський:

– Соціальне служіння у Чернівецько-Буковинській єпархії та Чернівцях зокрема досить розвинуте. У нас є Православне Братство Святого Блаженного Князя Олександра Невського, на базі якого ми займаємося волонтерської роботою. Ми навідуємо будинки престарілих, дитячі притулки, психіатричні лікарні, годуємо безхатьків та нужденних, всіх тих, хто опинився в скрутному становищі.

Безхатьки мало кому цікаві, але це ж люди, такі ж, як і ми з вами. Був в нас такий випадок, хворів чоловік, який отримав обмороження кінцівок і лежав без допомоги, а коли ми знайшли його, вже була небезпека втрати ним обох ніг. Ми зайнялися одразу, доставили його у лікарню вчасно, оплатили лікування, врятували ноги.

Також ми навідуємо престарілих людей і в місті, і тих, хто мешкає в селах. Дуже важко насамперед тим, про кого нема кому попіклуватися. Ось, живуть удвох у одному селі дідусь з бабусею. Самі, нікого в них нема, так склалося. Ми приїжджаємо, привозимо продукти, ліки, рубаємо їм дрова та допомагаємо усім, чим можемо. І таких випадків дуже багато.

Зараз нам виділили будинок, в якому проводяться ремонтні роботи, під майбутній реабілітаційний центр. Можливо це гучно звучить, але повністю описує нашу мету – допомогти алко- та наркозалежним людям. Це ні в якому разі не тимчасове приміщення на випадок «проспатися, відлежатися» чи просто пожити взимку. Це буде повноцінний центр реабілітації, і хочу зазначити – добровільний. Тобто, ми плануємо приймати туди людей, які хочуть змінити своє життя та потребують допомоги у цьому, оскільки самі не можуть впоратись.

Ми активно займаємося просвітницькою діяльністю, проводимо біблійні та катехізаторські бесіди з організаціями, з якими співпрацюємо. Це і різні громадські організації, і благодійні комунальні організації, наприклад, КЦ «Турбота». Вони, до речі, мають своїх підопічних, це люди похилого віку, хворі. У нас є свій просвітницький центр, де ми збираємось із тими, хто сам може пересуватися. Там у нас є аудиторії, класи, де ми проводимо зустрічі, бесіди про віру, Церкву. Тих, хто не може пересуватися самостійно, ми навідуємо вдома, розмовляємо, я за побажанням причащаю їх, соборую. Для мене це звичайна пастирська робота, пастирське служіння. А людина відчуває, що вона не одна, не покинута, вона потрібна, вона цікава цьому суспільству, їй допоможуть, вислухають, порадять, заспокоять.

Крім того, у нас є православний кіноклуб. Раніше ми збиралися для перегляду кінострічок часто, а з введенням карантину, звичайно, рідше, але щонайменше 2 рази на місяць. Ми разом передивляємося художні та документальні фільми, скажімо так, духовного або морального спрямування. Невдовзі запланований перегляд стрічки «Патмос – острів одкровення», а також паралельно з ним в один день про монастир Святого Іоанна Богослова на острові Патмос. Це стане доповненням до теми курсів, яку ми зараз розглядаємо, тлумачимо та обговорюємо «Одкровення Іоанна Богослова».

Ми маємо активну та чудову православну молодь. Як я казав раніше, це молодіжка Православного Братства Святого Блаженного Князя Олександра Невського. Звичайно, пандемія і тут внесла свої корективи, наші зустрічі стали не такими активними, але ми не припиняємо навідувати літніх, хворих людей, сиріт, інтернати. І саме на базі Братства молоді люди мають можливість годувати безхатьків та інших людей, що опинилися у скруті.

У нас є певний графік – щонеділі обов’язкове годування безхатьків. Ми спочатку їдемо до притулку Чернівців, де знаходяться такі люди, а після цього їдемо на залізничний вокзал, автовокзал, де нас вже знають і чекають. Також щодня на монастирському подвір’ї церкви при лікарні, де я служу, о 14 годині ми теж годуємо цих людей. Цю турботу про нужденних при нашій церкві узяли на себе інок Пантелеймон та брат Михаїл, оскільки я фізично не можу бути одразу по всіх місцях. Та в нас цей процес годування ніколи не гальмується. Не може один з братів, завжди допоможе чи підмінить інший. Відвезе, привезе, простежить.

Намагаємось у єпархії та зокрема у Чернівцях та найближчих селах також допомагати індивідуально. Я стежу за багатьма місцевими групами в соціальних мережах, тому якщо потрібна термінова допомога, майже одразу дізнаюся про це. То коляска потрібна багатодітній родині, я описую ситуацію і в найкоротший термін коляска знаходиться. Так, була в використанні, але чиста, справна, рухлива і безкоштовна. То костилі потрібні, то ліки, то одяг, взуття, дитяче ліжечко та багато чого ще. Завжди у когось щось залишається, і люди готові ділитися з нужденними самі, я тільки допомагаю в цьому.

Неможливо залишатися байдужим, залишатися осторонь, коли ти бачиш, що людина потребує допомоги. І не важливо, одна це людина або група людей: чи то дитина, чи то юнак, чи то юначка, чи це людина похилого віку. Хто б не був. Як це можливо обминути? Має бути серце, сповнене цією Божественною любов’ю, добротою. Це Божий промисел. Я постійно цим займаюся, втомляюся, звичайно, але Господь надихає.

Я постійно відвідую школи, коледжі, військовий ліцей де ми з школярами,  студентами, курсантами обговорюємо різні теми, але насамперед – здоровий патріотизм, без радикальної налаштованості. В чому він полягає? Звичайно, в любові до своєї Батьківщини, але без ненависті до інших.

Також з початком війни у 2014 році ми з волонтерами збирали багато допомоги на схід для воїнів, мирних громадян та Святогірської Лаври.

Ксенія Цюга – прихожанка Свято-Миколаївського собору Української Православної Церкви м. Чернівці та волонтерка, яка вже кілька років до сьогоднішнього часу активно займається збором та доставленням гуманітарної допомоги до Свято-Успенської Святогірської Лаври на Донеччині:

– Я не люблю афішувати те, що я роблю. Але люди мають дізналися, що допомога Лаврі і монастирю все ще потрібна, хоча пройшло вже доволі багато часу.

Хотілося б сказати, що Буковинська єпархія допомагає Донбасу з самого початку війни. Коли розпочалася активна фаза у 2014 році, і на сході країни стали гинути мірні люди, діти, то буковинці, проявляючи співчуття до цієї біди, майже одразу вирішили допомагати своїм братам та сестрам. Наші перші гуманітарні грузи складалися з продуктів, одягу, інших речей, в яких була гостра необхідність, особливо у тих людей, у яких згоріли домівки або які втекли від жахів війни в чому були, багатодітні сім’ї. З нами були волонтери, які супроводжували вантаж, інші допомагали у розподіленні та видачі допомоги.

Зараз при монастирі мешкає багато біженців. А як виживає монастир? За рахунок пожертв. Що робити людям, які там мешкають і яким нікуди більше повернутися, які не можуть влаштуватися самі в суспільстві, які шукають захисту в Бога? Їм потрібні співчуття, допомога і любов, як нам наказ Господь.

Дуже радісно, що західна Україна так хоче допомагати Донбасу. Нам з першу навіть не вірили люди на сході, коли ми привозили допомогу. Питали по кілька разів звідки ми. Зібрану на Буковині гуманітарну допомогу ми фурами веземо до Святогірської Лаври. Раніше це було кілька разів на рік. Зараз щороку під Великий Піст ми привозимо великовантажні фури до 25 тон, деякі йдуть навіть з перевантаженням. С Божою помічу ось-ось нова партія допомоги поїде у Донецьку область, майже все готово.

Як ми це розпочали? Мабуть, Господь привів, показав, що є біда, і треба людям допомогти. Допомагати і любити.

Бесіду провела Олена Сухиніна,
Телеграм-канал «Вітраж інформ»