Цієї неділі, 13 лютого, розпочинаються підготовчі неділі до Святої Чотиридесятниці. І перша з них – Неділя про митаря та фарисея. Центральна ж тема євангельського читання цієї неділі – правильна молитва.

Слово «гріх» перекладається з грецької мови як «промах», або «попадання повз». Така помилка може бути в будь-яких сферах життя людини, включаючи і молитву. Про це на сторінках Святого Євангелія свідчить нам і Сам Господь наш Ісус Христос: «І, коли молишся, не будь, як лицеміри, котрі люблять у синагогах і на кутах вулиць, зупиняючись, молитися, щоб показати себе перед людьми. Істинно кажу вам, що вони вже отримують свою нагороду. Ти ж, коли молишся, увійди в кімнату твою і, зачинивши двері твої, помолися Отцеві твоєму, на самоті. І твій Отець, що бачить таємне, віддасть тобі явно. А молячись, не говоріть зайвого, як язичники, бо вони думають, що в багатослівності будуть почуті; не уподібнюйтеся до них, бо знає Отець ваш, чого ви потребуєте, перед вашим проханням у Нього» (Мф. 6:5–8).

Ці слова Спасителя підтверджуються і у священицькій практиці. Досить часто ти, як священик, можеш бачити людей, які приходять до храму, до Бога і до тебе, як до Його служителя, з різними потребами. Часто із великим горем, гріхами, болем. І, незважаючи на ці хворобливі та важкі фактори, помічаєш одну й ту саму помилку. Людина не йде до Бога як до Бога, тобто вона не шукає Бога. Їй потрібне лише те, що їй потрібно: сім'я, здоров'я, гроші, благополуччя у бізнесі чи кар'єрі. Церква для нього лише засіб отримати бажане. А потім, отримавши, піти убік від шляху порятунку, у своє болотце, і жити так, як жив раніше, без змін. Або, не отримавши, розчаруватись у християнському Бозі та піти шукати десь в іншому місці – в країну далеку.

Про це і притча про митаря та фарисея: «Дві людини увійшли до храму помолитися: один фарисей, а другий митар. Фарисей, ставши, молився сам у собі так: Боже! дякую Тобі, що я не такий, як інші люди, грабіжники, кривдники, перелюбники, або як цей митар: пощуся два рази на тиждень, даю десяту частину з усього, що купую. Митар же, стоячи вдалині, не смів навіть підняти очей на небо; але, вдаряючи себе в груди, говорив: Боже! будь милостивий до мене грішника! Кажу вам, що цей пішов виправданим у дім свій більше, ніж той: бо кожен, хто підносить сам себе, буде принижений, а хто принижує себе піднесеться» (Лк. 18:10–14).

Двоє людей увійшли до храму помолитися. Два різні типи мислення. Два різні духовні шляхи. У центрі уваги одного – «я». У центрі уваги іншого – Бог. І тому перший шлях, зрештою, виросте в гордовитий сатанізм, що відкинув і вбив Христа, а другий шлях покаянням і смиренністю руйнує власну гординю і тим самим відкриває шлях Богові, Який вселяється в людину і робить із неї Собі храм - будинок спасіння душі.

Святитель Ігнатій Брянчанінов так пише на цю тему: «Молитва, як бесіда з Богом, сама по собі – високе благо, часто набагато більше того, чого просить людина, – і милосердний Бог, не виконуючи прохання, залишає прохача за його молитвою, щоб він не втратив її, не залишив це найвище благо, коли отримає просиме благо, набагато менше».

І ще: «Молитва – причастя життя. Залишення її приносить душі невидиму смерть. Що повітря для життя тіла, то Дух Святий для життя душі. Душа через молитву дихає цим святим, таємничим повітрям».

Тому, дорогі брати та сестри, полюбимо молитву. Молитву як таку, молитву як життя. І зрозуміємо, що без молитви нам смерть. Тому що в молитві ми починаємо свою розмову з Богом і підключаємося до Нього як Єдиного Джерела життя для всього сущого. І самі наповнюємося цим дорогоцінним Божественним життям, що тече для нас у життя вічне.

Протоієрей Андрій Чиженко