Слово архім. Маркела (Павука), духівника Київських духовних шкіл.

16 травня ми вшановували пам’ять преподобного Феодосія Печерського, одного із засновників нашої святої Лаври. Століттями ми дивуємося його смиренню, терпінню, любові до Бога та ближніх, дивам зцілень, які й донині відбуваються, якщо хто з вірою звертається до нього в молитві.

Однак найбільше всіх нас сьогодні непокоїть те, що Лавру можуть закрити, а більш ніж 200 ченців, які нині тут живуть, – розігнати чи спробувати схилити до підпорядкування безблагодатним розкольникам.

Чому тим людям, що вже понад 30 останніх років тут, в Україні, воюють із нашою святою канонічною Православною Церквою, так важливо це зробити? Проти всіх нас, вірян, зокрема духовенства й чернецтва, висувають абсурдні політичні звинувачення, що ми не патріоти, що ми агенти ФСБ тощо.

Немає жодної людини без гріха. Може, хтось справді забруднив свою душу політикою чи надмірною пристрастю до матеріальних благ, але основна причина ненависті до чернецтва не в цьому. Воно має покликання від Господа являти світові ідеал християнства. Як пише преподобний Іоанн Ліствичник, світло для ченців – Ангели, а для мирян – ченці. Проте нині, коли все робиться для того, щоб гріхи, і навіть наймерзенніші з них, оголосити нормою, ченці є постійною живою докорою цьому світові.

Яку мету ставить перед собою кожен чернець? Побороти свої пристрасті та уподібнитися до Христа. Назва «монах» походить від грецького слова «монос» – один, але не в значенні «самотній», а «єдиний із Богом та самим собою». Кожен гріх (або пристрасть) має силу руйнувати наші душу і тіло. Коли ж чернець долає гріх, тоді він здобуває доброчесність, смирення та справжню любов. Ці чесноти дають йому змогу побачити Триєдиного Бога та доєднатися до Нього.

Таку мету єднання з Богом мають не лише ченці, а й усі християни. Хто рухається до цієї мети, той відчуває себе щасливим. Хто втрачає таку мету, той почувається нещасним, і ніщо земне не може дати цілковитої насолоди такій людині.

Тому ті, хто переслідують християн, відбирають наші храми й роблять спроби захопити наші Лаври, рубають гілку, на якій сидять; вони не лише самі ніколи не зможуть стати щасливими, а й не зможуть зробити такими своїх дітей та онуків. Наразі вони переборюють великий страх через війну, а в майбутньому через відсутність боротьби з пристрастями винесуть собі вирок вічно перебувати в пекельних муках.

Понад 50 днів біля входу до Лаври триває молитовне стояння, щоб зруйнувалися задуми всіх ворогів щодо закриття святині. І ми маємо нагоду переконатися, що ці молитви дуже ефективні та дієві. Долучімо й усі ми, дорогі брати і сестри, свою особливу молитву, щоб злим силам не вдалося знищити чернецтво в наших святих Лаврах, бо воно є серцем Православ’я, і щоб ті люди, які нині нас ображають у засобах масової інформації та переслідують, навернулися до Христа і стали справжніми християнами. Амінь!