Відповідає доцент Київської духовної академії Андрій Музольф. 

Кадіння ладаном за православним богослужінням має своє символічне значення.

Возкурювання фіміаму – це знак своєрідної поваги і жертовності.

У книзі Одкровення є такі слова: «А коли Він узяв книгу, то чотири тварині й двадцять чотири старці попадали перед Агнцем, а кожен мав гусла й золоті чаші, повні фіміаму, що є молитви святих » (Од. 5:8). Таким чином, проводиться певна паралель між молитвою і воскуренням фіміаму: молитва підноситься до Бога точно так само, як і благовонний дим.

Другий образ ми бачимо в одному з послань святого апостола Павла, який говорить: «... будьте наслідувачами Богові, як улюблені діти,
і поводьтеся в любові, як і Христос полюбив вас, і видав за нас Самого Себе, як дар і жертву Богові на приємні пахощі» (Єф. 5:1-2).

Іншими словами, Богу приємний не сам ладан як речовина, але те, що, приносячи його Творцеві, ми тим самим висловлюємо свою любов і своє розташування до Нього. Фактично все, що відбувається в храмі: молитви, кадіння – потрібно в першу чергу нам, а не Богу. Бог – істота вседовільна, Він не має ні в чому потреби. За словами одного сучасного християнського письменника, Бог хоче тільки одного: щоб створені Ним творіння вільно і невимушено любили Його.