«Всього лише три?» - здивовано запитаєте ви. - «А як же заповіді, яких набагато більше?». Все вірно, але спочатку потрібно прийняти кілька важливих принципів.

Апостол Петро любив Христа, а тому був обурений і одночасно вражений словами Учителя про прийдешні страждання. Природно, ще не до кінця розуміючи місію Спасителя, Петро почав відмовляти Ісуса від проходження Хресним шляхом. У відповідь він отримав жорстку відповідь Христа: «Відійди від Мене, сатано! Ти спокуса Мені бо думаєш не про те, що Боже, а про людське» (Мф. 16:23). До речі, в давньоруських текстах (а також в тлумаченнях) це фраза звучить дещо інакше. Спаситель говорить Петру не «відійди», а «иди за мною, сатана!». Тим самим Христос закликає апостола, який мимоволі виступає спокусником, не збивати Вчителя з обраного шляху, а й самому взяти приклад Господа.

Природні для людини почуття жалості і милосердя іноді можуть зіграти і злий жарт. Роблячи послаблення самим собі або ближнім (хороший приклад - зайва м'якість і індульгенції на вседозволеність у вихованні дітей), ми мимоволі можемо наносити їм шкоду. Про це і говорить Петру Спаситель. Тому що страждання Христа - добровільні, заради Бога і людства. Боголюдина усвідомлено встає на Хресну дорогу, в тому числі, щоб показати нам, що тернистий шлях страждань оголює внутрішню сутність, очищає її, штовхає на внутрішні зміни і наближає до Творця. Ось такий парадокс, який дуже важко пояснити словами, але він працює. Страждання, звичайно, важливі не самі по собі, а заради Бога. Адже ми і згадуємо Господа частенько саме в хвилини випробувань. Але чомусь наша душа краще розташована до Бога і спілкування з Ним саме в ці моменти, а не в дні спокійного благоденства. Страждання - як Божественне тесло, що очищає душу від нальоту пристрастей.

Що відповів Спаситель на заклик Петра? «Якщо хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за Мною» (Мф. 16:24). Всього три правила, коротких, але дуже глибоких.

1. Відкинуті себе. Для початку нам потрібно втратити жалість до себе, як пише про це свт. Іоанн Златоуст. Наші переконання про Христа менші, ніж те, що говорить про Нього Святе Письмо і Передання. Євангеліє повинно стати нашим світоглядом і звичкою в хорошому сенсі слова. Основна проблема церковного життя полягає в неготовності людини поступитися своїми принципами, з якими вона довгий час жила в суспільстві. Потрібно прийняти заповіді Спасителя дієво, а не формально. Дійсно, щоб бути готовим любити і прощати, потрібно зректися свого «его», відкинути гординю і зарозумілість, стати лагідним і смиренним, як Христос. Щоб вирушити в дорогу за Спасителем, потрібна підготовка.

2. Взяти хрест свій. Ми носимо на шиї натільний хрестик якраз в пам'ять про ці слова Спасителя. Ми символічно вже взяли на себе хрест бути християнином ще під час прийняття хрещення. А як на ділі? У кожного з нас в житті є труднощі і проблеми. Вони завдають нам біль і незручність, деякі змушують нас думати, що ми загубили своє життя і виходу немає. Давайте спробуємо поглянути на ситуацію крізь призму Євангелія. Випробування - від Бога. Можливо, коли ми про це задумаємося і постараємося привести духовне життя в порядок, наші проблеми розвіються або ми будемо інакше їх сприймати. Страждання є невід'ємною частиною життя християнина, питання в тому, як ми до них ставимося. Це наш хрест – пронесемо ж його з гідністю через все життя. Обставини можуть змінюватися, проблеми змінюватися або зникати зовсім на якийсь період, а наш хрест завжди буде з нами. Давайте ж подякуємо Бога і попросимо не залишати нас на цьому непростому шляху. Прийміть життя таким, яким воно є. Саме в цей момент, як не дивно, почнуться зміни.

3. Слідувати за Христом. Отже, якщо у нас виходить виконувати перші два пункти (ну хоча б трохи) і ми готові прийняти слова Учителя, готові прийняти труднощі, які очікують нас на шляху спасіння, нам потрібно якомога швидше вирушати в дорогу. Довіримося Богу і Його святій Волі. Згадаймо слова Спасителя про те, що «ярмо Моє благе і тягар Мій легкий» (Мф. 11:30). Ми будемо рухатися по морю життя, підхоплюючи вітрилами свого корабля і свіжий попутний бриз, потрапляючи в нищівний і небезпечний шторм, завмираючи під час мовчазного штилю. Але нашим Кормчим завжди буде один Христос, направляючи наш корабель до маяка порятунку. Від нас же буде вимагатися лише наше щире і вільне бажання разом з повною довірою Богові. Так вперед же, до вічного щастя в єдності і любові з Господом!

Володимир Басенков