Нині антицерковна пропаганда досягла такого піку, що часом навіть дивуєшся: скільки ж у людях може бути ненависті.

І найстрашніше, що ця ненависть штучно розпалюється дедалі більше. Здається, для у нашого суспільства немає найлютішого ворога чи всі проблеми в країні вирішені: війна, тотальна корупція, багатомільйонні розкрадання, розруха та смута. Але влада і преса чомусь вирішили боротися саме з УПЦ.

У цій боротьбі з особливою витонченістю створюється абсолютно брехливий образ Церкви. Така штучна медіареальність загрожує тим, що в неї часом починають вірити навіть ті, хто її сконструював. І ось зараз ми бачимо, що активісти за допомогою різних структур борються навіть не з Церквою як такою, а з медійним монстром, винайденим за допомогою преси.

Тому збільшується розрив між поведінкою віруючих, котрі захищають свої святині, і тих, хто на них нападає. З боку віруючих – молитва, з боку нападаючих – агресія, нелюдська ненависть, лихослів'я та блюзнірство. Адже віруючі як були, так і лишилися віруючими. А ось їхні противники не можуть і не бажають побачити реальних живих людей, котрі захищаються лише молитвою. В очах агресорів явно щось інше: цей фантастичний жахливий хибний образ.

Так було і в першохристиянські часи, коли гонителі насправді переслідували не реальну Церкву, а власні божевільні фантазії про неї. Тоді розповідали, що християни нібито таємно збираються ночами, щоб вдаватися до розпусти і їсти людське м’ясо (так язичники уявляли собі Таїнство Євхаристії та вечері любові – агапи). Так само один із найстрашніших гонителів, римський імператор Нерон, звинуватив християн у підпалі Риму, що дало привід до багатьох жорстоких тортур і страт. У наш час образ перших християн як «паліїв, розпусників і канібалів» вбачається безумством, але чи не подібний образ ми нині бачимо в антицерковній пресі, у блогерів-пропагандистів і серед тих, хто нападає на храми та віруючих?

Звідки ж коріння цього наклепу та ненависті?

І ненависть щодо Церкви, і брехня про неї – речі взаємопов'язані. Ненависть – це не просто нелюбов, неприязнь, це саме пристрасть. А людина, навіть одержима цією пристрастю, десь у глибині душі розуміє, що творить гріх, і тому намагається це якось собі виправдати. А як виправдати ненависть до будь-кого, крім як знайти в ньому щось погане. А якщо поганого немає, його можна придумати. І так, накручуючи себе злістю і брехнею, людина все більше і більше занурюється в вир сатанинського мороку. І це аж ніяк не перебільшення. Адже ми знаємо з Писання, що диявол «брехун і батько неправди» (Ін. 8:44).

Протистояти цій ситуації земними методами неможливо. Згадаймо апостольські слова: «…Наша боротьба не проти крові і плоті, а… проти духів злості піднебесних» (Еф. 6:12). Це означає, що нам потрібно не виправдовуватися у зведеному на нас божевільному наклепі, не намагатися сподобатися гонителям і тим більше не відповідати злом на зло. Нам важливо залишатися православними християнами і об'єднатися у молитві, покаянні, підтримці один одного. Тільки так ми можемо перемогти.

Записала Наталя Горошкова