Якщо запитати більшість віруючих, у чому причина зради Іудою Спасителя, більшість, напевно, скажуть: сріблолюбство і згадають про тридцять срібняків. Хтось, можливо, додасть, що Іуда розчарувався у Христі, бо Той не відповідав його уявленню про Месію. І ті й інші багато в чому мають рацію. Але є ще одна причина, про яку хотілося б поговорити і яка зараз є досить актуальною.

Як ми знаємо, диявол здатний перекрутити будь-яке добре починання. І саме в таку його пастку і потрапив Іуда. Євангеліє нам розповідає, що Іуда носив із собою ящик для збору милостині. Іншими словами, у першій християнській громаді він займався благодійністю. Звичайно, благодійність – це один із обов'язків християнина. Але і тут є своє «підводне каміння».

Давайте пригадаємо, як Іуда відреагував на блудницю, що каялася, ту що розбила посудину з дорогоцінним пахощами, щоб помазати ноги Спасителя, не звернувши уваги на щире покаяння жінки, на перетворення її душі, він зосередився на матеріальному: «…Для чого б не продати це миро за триста динаріїв і не роздати жебракам?» (Ін. 12:5).

Тобто Іуда на той час вже вважав, що ні Христу, ні іншим апостолом, а саме йому видніше, як правильно подавати милостиню.

І в наш час ми стикаємося з такою ж проблемою, коли в деяких людей, які займаються благодійністю або іншою активною діяльністю, виникає спокуса вважати себе вище за інших трудівників Церкви. Навіть вище за священство.

І таке трапляється навіть серед окремих священиків. Забуваючи, що служіння біля Престолу – це одна з найважливіших праць, їм хочеться зайнятися «справжньою» діяльністю. Деякі в такий спосіб намагаються компенсувати свою бездуховність. І якщо на цьому етапі священик не стане мислити критичніше – про себе, про свої мотивування і т.ін., все стає дуже погано. Спочатку самозвелич над своїми побратимами з духовенства, зайнятими «не настільки корисною» працею, потім зневажливе ставлення до священноначалля, а потім і до самої своєї Церкви. А далі, як правило, – Іудин шлях зради, шлях у розкол. А все починалося цілком безневинно, благородно і благочестиво.

Щодо Іуди можна сказати, що він, звичайно, не був зрадником спочатку. Зрадником його зробила зарозумілість, піднесення над оточуючими, і лише потім до цього приєдналися інші пристрасті, зокрема й сріблолюбство. Подальший шлях його відомий: зрада, запізніле каяття без покаяння, розпач і самогубство.

Християнин завжди повинен бути уважним до своїх помислів, особливо якщо він зайнятий якоюсь важливою корисною справою. Адже така діяльність ненависна сатані, і він докладе всіх зусиль, щоб спрямувати шлях праведника до смерті. Якщо не контролювати себе, не досліджувати справжнього підґрунтя своїх вчинків, не очищати свою душу покаянням, ми стаємо беззахисними перед злом. І ніякі добрі справи самі собою нам не допоможуть. Це важливо завжди пам'ятати.

Записала Наталя Горошкова