Митрополит Антоній про розкол і реакцію віруючих на нього.

Євангеліє – це воістину Одкровення і Початок почав.

Читаючи його, відкриваєш істину, знаходиш відповіді на щоденні виклики.

Уривок з Євангелія, який читався сьогодні в храмі, ілюструє нинішній стан деяких віруючих:

«І сталось, одного з тих днів увійшов Він до човна, а з Ним Його учні.
І сказав Він до них: Переплиньмо на другий бік озера. І відчалили.
А коли вони плинули, Він заснув. І знялася на озері буря велика, аж вода заливати їх стала, і були в небезпеці вони. І вони підійшли, і розбудили Його та й сказали: Учителю, Учителю, гинемо!
Він же встав, наказав бурі й хвилям, і вони вщухнули, і тиша настала!
А до них Він сказав: Де ж ваша віра?
І дивувались вони, перестрашені, і говорили один до одного: Хто ж це такий, що вітрам і воді Він наказує, а вони Його слухають? (Лк.  8:22–25)».

Повчальна історія про шторм, паніку учнів і чудесне спасіння.

До болю знайома ситуація. Коли трапляються випробування, ми починаємо панікувати, намагаючись втягнути і Христа в нашу істерію, а Він спокійний.

Паніка, яка виникла у зв'язку з легалізацією розкольників – т. зв. ПЦУ (Константинопольського Патріархату), повторює один в один реакцію учнів у човні. І точно так само у відповідь на наші страхи і відчай Христос задає нам єдине питання: «де віра ваша?»

Невже ми настільки маловірні і вважаємо, що якісь події можуть відбуватися без волі Отця Небесного?

Невже ми думаємо, що Господь, який господарює над стихіями, вмить зупиняє шторм і бурю, не може зупинити і припинити будь-які наміри, безсилий захистити Церкву, вберегти Її?

За кого тоді ми Його шануємо? Чи за Всемогутнього Бога, Творця і Вседержителя?

З людської точки зору Господь повинен відразу покарати розкольників, закликати на них грім і блискавку, негайно і жорстко відреагувати на події. А Він мовчить.

Але це не відсторонення, в цьому мовчанні – рішення в першу чергу наших проблем. У Бога проблем немає. І Йому не треба їх допомагати вирішувати. Всі проблеми криються в нашому серці.

Кидаючись у бій з ворогом, ненавидячи інших і не слухаючи нікого, вважаючи себе істиною в останній інстанції, ми забуваємо про Христа, закриваємо для Нього своє серце. В такому випадку розкол розколює тільки нас самих. Оскільки зло і Христос несумісні.

Наше битва стає абсурдною і безглуздою. Вона тільки на руку противнику, ми і не помітимо, як будемо битися на його боці.

Криза зовнішня – це завжди прояв кризи внутрішньої. Зло породжує зло. Зовнішнє відображає внутрішнє.

Господу не потрібні наші активні дії, Він хоче царювати в нашому серці. І це Царство ми повинні добровільно Йому надати. По любові до Нього «Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його» (Мф. 6:33).

А всі інші проблеми будуть вирішені Богом найкращим і рятівним чином, як і в євангельській історії: «Він же встав, наказав бурі й хвилям, і вони вщухнули, і тиша настала».

У нашій довірі і добровільній віддачі Йому криються найбільша мудрість і вирішення всіх проблем.

У Божих руках не тільки стихії, але і вся світобудова. Не будемо про це забувати.

Записала Наталя Горошкова