З початку драматичних подій, з якими зіткнувся наш народ цього року, чимало людей залишило свої домівки.

Для когось це справді була вимушена втеча від смертельної небезпеки. Але дуже багато хто поїхав зовсім з інших причин – хтось під дією паніки, що все поглинає, а хтось просто вирішив скористатися приводом влаштуватися краще за кордоном. І саме ці люди зіштовхнулися з певними проблемами – матеріальними, моральними і, нарешті, духовними.

Зміна проживання завжди пов'язана зі стресом та переживаннями, особливо у складний час. І все ж ще більші переживання чекають на людей, які, залишаючи будинок, тішили себе необґрунтованими надіями – на краще безбідне та безтурботне життя. Саме для них такі мрії змінилися на гірке розчарування.

Насправді ця тема набагато глибша, ніж може здатися на перший погляд. Адже протягом життя трапляється людині зніматися зі свого місця не лише просторово. Маються на увазі ситуації, коли люди намагаються змінити рід діяльності, до якої були покликані на щось, на їхню думку, більш престижне, прибуткове, модніше або навіть новіше. Мовляв, набридло все це, ніхто не цінує, надто багато сил уходить, втомився, вигорів, треба змінити обстановку. Досить поширена ситуація, чи не так? А потім виходить, що люди, прагнучи уникнути насущних щоденних проблем, знаходять на свою голову ще більші.

Ситуації у всіх різні, але ми розглядаємо саме той випадок, коли «потяг до змін» у людині провокують пристрасті та пороки: марнославство, лінь, безвідповідальність, легковажність.

Християни знають, що наше життя виконане випробувань, але оскільки воно є тимчасовим, вони готові перенести всі страждання заради возз'єднання з Христом у житті «майбутнього віку», як говорить Символ віри. Тому для християн робити свою справу на своєму місці особливо важливо.

Бажання змін не гріх саме собою, але завжди треба розуміти контекст цього бажання. Нам варто у кожному випадку питати себе, чого саме ми хочемо від змін, наскільки реальні наші бажання, чи не стане нам від цього гірше і чи не стане гірше нашим близьким. Йдеться навіть не про ті оказії, коли люди рвуться до «кращого життя» за кордон, залишаючи на самоті старих батьків. Адже навіть якщо ми залишаємо своє місце роботи заради примарної мрії, то залишаємо тих людей, якім були потрібні. Особливо це стосується священиків.

І що дивуватися, коли людина, зійшовши зі свого поста з метою примарного комфорту, залишається наодинці з розбитими ілюзіями. Життя сповнене випробувань, і від них не можна ухилитися. А якщо нами керують пристрасті, від них теж не можна просто піти, змінивши «обстановку» або наважившись на еміграцію. Від себе нікуди не втечеш.

Записала Наталя Горошкова